того не хотячи, я його обійняла. Тоді пішла в банк і взяла кредит, який ще й отримала на вкрай невигідних умовах.
Левін був щасливий і, здавалося, з ранку до вечора їздив на «порше»; на щастя, якраз розпочалися семестрові канікули.
Не встигала ще закінчуватися моя зміна, як він уже мене забирав. Ми мчали у Франкфурт або Штутґарт, а на вихідних їздили до Середземного або Північного моря. Мене почали брати сумніви, чи, бува, я не зробила йому тільки гірше. Що, як він загине в автокатастрофі, як американський актор Джеймс Дін? Тоді на згадку про мого єдиного потенційного кандидата на одруження мені залишиться лише гора боргів.
Коли через два тижні я сиділа біля ліжка Германа Ґрабера, то в мене зовсім не виникало враження, що я перебуваю біля ложа невиліковно хворого. Старий був бадьорий і роздумував над планами.
– Якщо нам пощастить, – казав він, – то мене випишуть уже наступного тижня. Лікарі хочуть умовити мене найняти доглядальницю, але я не маю ані найменшого бажання викидати гроші на вітер. Марґо хай і не наймудріша, але точно впорається сама.
Після відвідин лікарні ми поїхали на віллу. Левін косив газон, а я говорила з Марґо.
– Пан Ґрабер, найпевніше, невдовзі повернеться, – розповідала їй. – Чи могли б ви за потреби ще й доглядати за ним – я маю на увазі додатково, окрім іншої роботи по дому.
– Та, – відповіла Марґо і попросила, до речі, вищу зарплату.
Дорогою додому Левін був як чорна хмара.
– Нічого не кажи, – звернувся він до мене. – Ти отримаєш свої гроші. Хто ж думав, що той старий кістяк очуняє!
– Не хвилюйся, гроші зачекають. Але нам доведеться навідуватися до нього частіше, коли він знову повернеться додому. Я не знаю, чи можна довірити Марґо таку відповідальність, – мені вона видається не вельми компетентною.
– З чого ти взяла? – запитав Левін. – Вона саме те, що треба. Чого ще хотіти за такої зарплати; я навіть якось піймав діда на тому, як він розглядав сад крізь бінокль – Марґо засмагає топлес. Це я підшукав її для нього. Усі інші були нікудишні.
Я дізналася, що він знав Марґо ще з початкової школи. Щоправда, вона потім перейшла до звичайної школи, а він – у гімназію. Покинувши навчання на кравчиню, дівчина працювала на якійсь фабриці, а тоді сиділа без роботи.
Марґо була затятим курцем і худою, як дошка. Через незрозуміле передчуття я запитала:
– Вона колись мала справу з наркотиками?
– А це тут до чого?
Я нічого не розповідала Левіну про свій попередній досвід; Марґо підходила під образ бідолашних душ, з якими мені доводилося мати справу. Щоправда, це завжди були знедолені чоловіки. А щодо Марґо я якось раптово усвідомила: вона мені не подобалася.
Моя – спершу поверхова – відраза до Марґо поглибилася, коли кількома днями пізніше Доріт (не приховуючи власного задоволення) розповіла мені, що бачила, як в авто Левіна сідала якась жінка. Звісно ж, я одразу запитала про її вигляд.
– Я гадала, що у твого коханого кращий смак. Вона – абсолютна твоя протилежність.
Хоч
