сумнів: біля своїх хлопців я розвивала почуття опіки та милосердя, але водночас і щось на кшталт покірності. Я була залежна від їхньої вдячності, від малих проявів ніжності й від потреби відчуття, що ти комусь потрібна. Доріт не мала думати, що я постійно натрапляю не на тих чоловіків, що треба.
Я сиділа в неї на кухні, розповідала про Левіна, як старанно він вчився, як покірно дбав про дідуся і насамперед, яка я щаслива. Доріт слухала, миючи при цьому листя салату, зчищала їжу з дощечок та сита й діставала помитий посуд із посудомийної машини. Опісля на кухню увірвалася з плачем її дочка, і Доріт нарешті присіла. Вигляд цієї картини – втішене, любляче, миле дитя, яке обіймає шию матері своїми ручками, – знову дав мені усвідомити, що я втрачаю.
– Чоловіки – егоїсти, – сказала Доріт, – а ми лише підтримуємо цю їхню рису тим, що постійно прикриваємо їм спину. Ти вже починаєш думати про весілля, але це зовсім не мудро. Він дбає про свого діда лише тому, що спекулює на спадщині, – я від тебе цього не чула, але в мене є і власні джерела, – він милий з тобою доти, доки не отримає всього, що ти можеш йому запропонувати.
– Звідки ти знаєш про спадщину? – поцікавилася я.
– Це не є якоюсь великою таємницею. Ґеро родом із Фірнгайма, тож знає всю ту історію про старого скнару Германа Ґрабера, занепад його фабрики та трагедію єдиного сина, який будь-що волів стати органістом.
Чоловік Доріт усюди порозвішував свої вуха, і насамперед там, де точилися інтриги та плітки довкола питання грошей.
– Дуже цікаво, – сказала я. – А що ще розповідав Ґеро?
– Старий був пройдисвітом, який раз на тиждень їздив на таксі в бордель у Вісбадені. Його дружина дуже від цього страждала. Зараз він за нею побивається, хоча точно відправив її на той світ передчасно.
– А що відомо про матір Левіна?
– Обділена увагою жінка, можливо, вона наздожене все у другому шлюбі. Герман Ґрабер хотів бачити сина справжнім чоловіком, а не якимсь хворобливим митцем; невістка ж повинна була забезпечити йому багато внуків. Але тоді на світ з’явився твій Левін, на якого, очевидно, дід і проектував усі свої сподівання. Проте він ніколи не розглядав його як спадкоємця фабрики, адже всім відомо, що підприємство давно продане.
– Доріт, ти б вийшла за Левіна?
– Ні, у мене ж є Ґеро.
Ми засміялися. Але тоді вона таки висловила свою думку:
– Якщо відчуваєш сумнів, то тут точно щось не так.
– Ах, Доріт. Ти рано вийшла заміж і досі живеш у світі фантазій. У житті нічого не буває однозначним, усе має дві сторони. Щоправда, коли я бачу, як ти пестишся зі своїми дітьми, то знаю напевно, що хочу так само.
– Прошу, – сказала Доріт й відірвала липку й замазану сльозами дівчинку від своєї шиї і всадила її мені на коліна.
Сара хоч і не втекла, але не тулилася до мене, неначе хвора мавпочка.
– Бувай, Доріт, – попрощалася я за якийсь час і дала їй коробку валіуму, який принесла для неї. – Передай вітання Ґеро. Нехай пильнує
