Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Сборник страница 32

Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Сборник

Скачать книгу

молись Богу: я отеливсь! Та ще як? Так, що й не чув.

      – Що ж тобі Бог дав, чоловіче, чи бичка, чи теличку?

      – Та я б тобі, жінко, і сказав, так і сам не знаю, що воно там таке й є.

      – Ох ти, йолопе, йолопе, божевільна голово! Не зна, що у нього і найшлось… Якби ти був путящий чоловік, то узяв би його додому, от би нам і користь.

      Давай його лаяти, давай його коренити, аж у вічі лізе.

      – Та годі тобі лаяться: ну я піду, візьму своє теля.

      – Як же ти його візьмеш, розумна ти голово?

      – Та як? Піду та й візьму; прийду туди, де ночував, та й скажу: віддайте моє теля, бо я у вас ночував та й отелився.

      – Тю, тю, дурний! Хіба ж так можна? Ти прийди туди, де ночував, стань під ворітьми та й мичи: «Му-му-му!..» А теля почує та й обізветься до тебе, от тоді ти його і бери.

      От Хома узяв мішечок, хліба в мішечок та й подавсь. Прийшов у село, найшов там той двір, де ночував, положив голову на ворота та й давай мичать. Мичить та й мичить, а теля все не одзивається. Коли це виходить хазяїн двора та й пита його:

      – Чого ти тут, чоловіче, мичиш?

      – Та чого? Я тут у вас недавно ночував та й отеливсь на печі, так тепер жінка прислала мене, щоб я взяв у вас своє теля.

      – А, так це ти?

      – Я.

      – Ну іди ж ти у хату, так ми тобі і віддамо твоє теля.

      Хома здуру і пішов. От тільки що він на поріг, а тут як ухопили його за шерсть та як почали кулачити, щоб не робив слави людям та не лякав їх. Кулачили-кулачили, трохи печінки не відбили; доти його вчили, поки Хома якось не вирвавсь із рук та не втік із хати. Як вихопивсь із хати, та тоді давай Бог ноги: насилу з душею втік. Приходить додому, до своєї жінки, а вона його і пита:

      – Ну що, чоловіче, узяв своє теля?

      – Хай тебе поб'є лиха година з твоїм телям. Тепер я знаю, що то воно за теля таке було.

      – Тю, тю на тебе! Верзе не знать що; сказано – «дурному ні в людях, ні дома», так воно й єсть.

      Життя і смерть

      Оженився молодюк, почав ґаздувати. Побудував собі хатину, посадив садок. Народилося в сім'ї двоє діточок – дівчинка і хлопчик. Жилося людям добре.

      Та одного разу хлопчик захворів. Сидить коло нього батько, і мати, і сестричка. Хлопчик перевертається з боку на бік від болю, а вони зарадити не в силі.

      Батько вже не може дивитися на муки своєї дитини. Вийшов надвір, ходить по садку. І бачить, хтось до нього наближається.

      – Хто ти? – питає чоловік.

      – Не впізнаєш? Я – Смерть. Маю забрати твого сина!

      Чоловік почав просити:

      – Ой, не бери сина! Візьми радше мене! За моїми плечима, небого, вже немала дорога, а йому ще треба йти. Перед ним – усе життя.

      Простягнула Смерть кістляві руки і каже:

      – Ну, ходи!

      Та чоловік одразу почув, як б'ється його серце, як кров тече у тілі. І подумав, що він, правду кажучи, ще в таких літах, коли жити хочеться. Оглянувся довкола – на хату, на сад. За садом видно гори… А Смерть держить простягнуті

Скачать книгу