грошей, та й шепоче:
– Вступіться звідси, брати мої, бо кидаю двері.
А брати в страхові просять:
– Та тихо, бо нас тут, як горобців, передушать.
Тимко братів відсунув, підняв двері та й як двигне на розбійників.
А розбійники думали, що це з неба щось падає на них, та й порозбігалися по лісу, хто куди.
Брати тимчасом злізли з дуба, позбирали гроші, посідали на віз і поїхали додому. Тепер не боялися перед батька стати й правду розповісти.
Батько простив усе дурному Тимкові, бо все те окупилося сторицею.
Кажуть люди, що вони в щасті живуть і хліб жують.
Дурному ні в людях, ні дома
Був собі один чоловік, Хома, а в нього жінка – хороша-прехороша, а до тієї жінки та ходив полюбовник. Ото раз прийшов він та й став коло сіней Хоминої хати, собака Муха і загавкала на дворі. А Хома лежить на печі без штанів у просі та й каже:
– Держи, держи, Мусю, або я і в хаті не боюся!
А жінка лежить на подушках та й говорить:
– От, чоловіче, який ти смілий!
– О жінко, я ще з печі злізу та крикну.
Устав з печі та й кричить:
– Держи, держи, Мусю, або я і в хаті не боюся!
– О чоловіче, який ти смілий!
– О жінко, я ще й в сіни вийду та тюкну!
Вийшов у сіни та й гука:
– Держи, держи, Мусю, або я і в сінях не боюся!
– Оце ж таки, чоловіче, який ти сміливий!
– О жінко, я ще й надвір вийду та крикну.
Вийшов та й тюлюка… Ото тільки що вийшов він надвір, а тут полюбовник шасть у сіни та й сховавсь! А жінка хрьоп дверима та й засунулась!.. Хома і зоставсь надворі, босий, без штанів, в одній сорочці, а мороз хрещенський, такий, що аж тріщить. Що тут казати? Сюди-туди, ніяк не влізе в хату. «Дай піду під вікно та покричу жінці, щоб відчинила». Ото приходить та й кричить:
– Жінко, відчини!
А жінка лежить на подушках в обнімочку з полюбовником та й пита:
– Хто там такий?
– Та я ж, Хома твій!
– Цур тобі, пек! Мій Хома дома, ось біля бока лежить.
«Що це за лиха година? – дума собі Хома. – Начебто і моя хата, аж, бач, виходе, що не моя; чи це на мене наслано, чи це мене сатана обморочила? Дай піду я та пощитаю хати скраю, чи не знайду своєї». От пішов і щита.
– Оце Грицькова хата, оце Стецькова хата, оце кумина, оце Хомина… Жінко, відчини!
– Хто там такий?
– Та я ж, Хома твій!
– Цур тобі, пек! Мій Хома дома ось, біля бока лежить!
«Що це за лихо? Це мене і прям сатана обморочила. Ану дай знов піду та пощитаю хати скраю».
Пішов і оп'ять щита:
– Оце Грицькова хата, оце Стецькова хата, оце кумина, оце Хомина… Жінко, відчини!
– Та хто там такий?
– Та я ж, Хома твій!
– Та цур тобі, пек! Мій Хома дома, ось біля бока лежить!
«Оце
