знайшов би ти мене живим. А тепер усе гаразд. Куди хочеш їхати?
– У свій край.
Погостилися. Трохи перепочили, і кінь каже:
– Ну, сідай на мене. Як хочеш летіти – вихром або гадкою?
– Так, щоб мене не загубив. Щоб мені й тобі було добре.
Кінь знявся під хмари. Летіли, летіли й прилетіли до царського саду. Кінь спустився в сад біля рожна, де його хлопець розбудив…
– Чи впізнаºш, де ми? – спитав кінь.
– Ще ні.
– Ми – дома. Дивися – рожен.
– А що нянько робить?
– Сидить за столом і новинки читає. Він дуже постарівся…
Принц завів коня у царську стодолу, покормив його цукром і пішов у знайомий палац – до свого батька.
Батько аж злякався: хлопець – у діамантовому одязі, шабля блищить, рушниця за плечима…
– Не бійтеся, няньку. Я ваш син!
– Не можеш ти бути моїм сином, бо мій хлопчик іще не міг вирости в такого хлопа.
– Няньку, я ж ріс, як із води. Хіба ви забули?
Батько тільки дивиться й не вірить, що це – його син.
Тоді хлопець каже:
– Няньку, чи ви хотіли би видіти свою жінку, а мою маму?
– Де би не хотів!
– Ну, ходіть зі мною і увидите…
Повів його на широке поле і показав яйце:
– Тут є ваша жінка, а моя мамка…
Цар покрутив головою. Подумав собі: «Хлопець блукав по світу, усього надивився, немало натерпівся – і здурів». А той усміхнувся:
– Не вірите?
– Не вірю.
– Ну, дивіться…
Син поклав яйце на землю, вдарив по ньому з трьох боків своїм прутиком і подумав, щоб постав палац… І палац почав рости й рости. Виріс аж на двадцять чотири поверхи.
Батько не міг надивуватися. Коли палац зробився таким, як був на високій горі у Поганина, син узяв батька за руку і повів з одного поверха на інший.
На дванадцятому поверсі він відчинив двері і показав на ліжко:
– Чи пізнаєте ту жінку, що спить?
– Ні… Розбуди її.
– Мамко, вставайте!
Мати підхопилася і не розуміється, де вона знаходиться. Глянула на царя і питає сина:
– Що це за чоловік?
– Це мій нянько, а ваш чоловік.
– Я не вірю.
– Ну, якщо не вірите, то ходіть за мною.
Син узяв її за руку і повів униз, у старий палац.
– Тепер вірите?
Мати не впізнавала царського палацу, лише коли побачила колиску, де хлопчик колисався, і ліжко, де він народився, то сказала:
– Тепер уже вірю.
Тоді всі троє обнялися і розцілувалися. Зробили в палаці велику гостину, на яку запросили й сусідніх царів.
Як гості розійшлися, хлопець пішов спати, бо був дуже змучений. А його батько і мати в сусідній кімнаті стали розповідати, що вони пережили. Потім батько запитав:
– Ну,
