style="font-size:15px;"> На те запіяв півень, і дикун сховався.
Хлопець вернувся на своє ліжко і заснув. Так уже дві ночі перебув.
Уранці сестри повставали, приготували їсти, пити. Поснідали – і знову на ліжко. Але не гусляють, бо принц дуже зморений і солодко спить.
Старша каже:
– Любі мої сестри, що я чула передминулої ночі! Принц уночі встав і пішов до другої кімнати, а там почалася страшна боротьба. Довгий час не було чути нічого, крім брязкоту, потім почувся крик: «Ой, якби мені тут дуб, аби я з’їв із нього корінь, то ти би пропав!» А принц відповів: «Ой, якби моя мила не спала, аби мені подала погар вина й кусок калача, то ти би пропав!» Я хотіла йому понести погар вина й кусок калача, та не посміла зійти з ліжка.
– І я це чула, – каже середуща. – Я теж побоялася підвестися з ліжка.
Тоді старша говорить:
– Ну, молодша сестро, тепер твоя черга. Коли з сусідньої кімнати почується крик, зразу неси вино і калач. Підготуй того вина, що наш няньо у сто років пив.
На третій вечір знову принц ліг спати зразу по вечері. В десять годин почув крізь сон голос:
– Вставай, бери шаблю і рушницю й біжи до другої кімнати, бо втратиш життя.
Він схопився, взяв шаблю й рушницю – і до сусідньої кімнати. Лівою рукою закриває двері, а правою борониться, бо дикун розлючено на нього нападає. Билися три дні. В годину по півночі з дикуна потекла кров і заливає всю кімнату. Хлопець почав тонути, а дикун заревів:
– Ой, якби мені тут дуб, аби я з’їв із нього корінь, то ти би пропав!
Принц вигукнув:
– Ой, якби моя мила не спала, аби мені подала погар вина й кусок калача, то ти би сам пропав!
Тоді молодша із сестер швидко принесла йому вина й калача. Принц випив вина, закусив калачем і відразу дістав таку силу, що порубав дикуна на дрібні шматки.
Тут півень запіяв, вітер завіяв, двері зачинилися за принцем, і він повернувся до ліжка. Змучений, закривавлений одразу ліг.
Дівчата повставали, нагріли повний кадіб морської води, викупали сонного і положили спати.
Ранком збудили принца, сіли з ним за стіл гоститися. Тепер уже не мусили сидіти на ліжку.
Старша каже принцові:
– Ти бився за нас три ночі та й звільнив нас. Зараз вибери собі котру хочеш і будеш за царя на всю нашу державу.
– Я вибрав би молодшу, – каже принц. – Якщо вона хоче, то нехай чекає на мене один рік. Через рік прийду, як не загину.
Відкланявся, знову сів на чобіт і тільки подумав: «Неси мене до мами» – як вилетів на Скляну гору.
Мати дуже зраділа йому. А він одразу запитує:
– Ну, мамко, ви дізналися, де в Поганина сила?
– Питала.
– Ну і що?
– Спочатку так ударив мене, що полетіла до стіни. А потім сказав, що його сила – у мітлі. А як пішов битися із залізною бабою (він кожного дня б’ється на горі з тою бабою), я мітлу позолотила, повила в шовк і зачинила в скрині – кімнати не мела. Через добу
