ось я надумав вкласти ці грошики в доходне дільце… Завести на них щось на зразок трактиру для моряків.
Регіна. Тьху!
Енгстран. Шикарний заклад, розумієш! Не якийсь там матроський свинюшник, ні, чорт забирай! Для капітанів та штурманів і… справжнього панства, розумієш!
Регіна. І щоб я там?…
Енгстран. Підсобляла щоб, еге. Так тільки, про людське око, розумієш! Жодної чорної роботи, чорт забирай, на тебе, доню, не навалять! Заживеш, як пані!
Регіна. Ще б пак!
Енгстран. А без женщини в такому ділі ніяк не можна, це – як божий день. Адже ввечері треба гостей трохи звеселити… Ну, там музика, танці й інше. Не забудь – моряки народ бувалий. Поплавали по окіян-морю… (Підступає до неї ще ближче.) То не будь же дурепою, не ставай сама собі поперек дороги, Регіно! Що з тебе тут вийде? Яка користь, що пані тратилась на твою ученість? Чув я, ніби хочуть, щоб ти наглядала за дітьми в новому притулку. Та хіба ж це діло для тебе? Невже у тебе є охота йти туди й марнувати своє здоров'я коло якихось замурзаних дітлахів?
Регіна. Ні, коли б вийшло, як я хочу… Ну, та побачимо… Ану ж вийде!
Енгстран. Що таке вийде?
Регіна. Тобі за це нема чого турбуватись… А багато грошей ти зібрав?
Енгстран. Так, крон сімсот-вісімсот набереться.
Регіна. Чимало.
Енгстран. Для початку вистачить, дочко!
Регіна. А ти не думаєш дати мені трошки?
Енгстран. Ні, от уже, вірне слово, – не думаю!
Регіна. Не думаєш прислати мені хоч матерії на платтячко?
Енгстран. Переберешся в місто, будеш зі мною жити, тоді і плаття в тебе будуть.
Регіна (презирливо фиркаючи). Захочу, то й сама переберусь…
Енгстран. Ні, вірніше буде, коли тебе батьківська рука поведе… Тепер мені якраз трапляється чистенький такий будиночок на Малій Гаванській вулиці. І готівки не багато треба; влаштували б притулок для моряків.
Регіна. Та не хочу я жити в тебе. Нема чого мені в тебе робити. Забирайся геть!
Енгстран. Та ти не засиділась би в мене, чорт забирай! В тому-то і вся справа. Якби тільки зуміла повести свою лінію. Така кралечка, якою ти стала за ці два роки…
Регіна. Ну?…
Енгстран. Швидко, гляди, підхопила б якого-небудь штурмана… а то й капітана…
Регіна. Не піду я за такого. У моряків нема savoir vivre.[3]
Енгстран. Що таке?
Регіна. Знаю я моряків, кажу. За таких виходити не варто.
Енгстран. То й не виходь. І так можна вигоду мати. (Понижуючи голос, конфіденціально.) Той англієць… що на своїй яхті приїжджав… він цілих триста спецій-далерів дав… А вона була не краща за тебе…
Регіна (наступаючи на нього). Іди геть!
Енгстран (відступаючи). Ну-ну, та вже ж не вдариш!
Регіна. Якщо ти ще зачепиш матір – то й ударю! Забирайся, кажуть тобі! (Іде за ним до дверей у сад.) Та не грюкай дверима! Молодий пан…
Енгстран. Спить, знаю. Ой, як ти в'єшся коло молодого пана! (Знижуючи голос.) Хо-хо!.. Чи не дійшла вже справа?…
Регіна.
Вміння жити
