Мандерс. Усі. І в повному порядку. Але, скажу я вам, нелегко було забезпечити їх у строк. Довелося брати прямо натиском. Власті до хворобливості педантичні, коли йдеться про такі рішення. Але тепер ось тут усе. (Перегортає папери.) Ось затверджений акт про пожертвування вами садиби Сульвік, яка належить маєткові Русенволл, – з усіма наново збудованими приміщеннями, шкільним приміщенням, будинком для вчительського персоналу й каплицею. А ось акт про встановлення фонду й затверджений статут нового притулку. Бачите? (Читає.) «Статут дитячого притулку пам'яті капітана Алвінга».
Фру Алвінг (довго дивиться на документ). Так ось, нарешті!
Пастор Мандерс. Я вибрав звання капітана, а не камергера. Капітан якось скромніше.
Фру Алвінг. Так-так, як вам здається краще.
Пастор Мандерс. А ось книжка ощадної каси, куди внесено капітал, проценти з якого підуть на утримання притулку.
Фру Алвінг. Дякую. Залиште її, будь ласка, в себе… Так буде зручніше.
Пастор Мандерс. Добре. Я гадаю, ми поки що залишимо капітал в ощадній касі. Умови, звичайно, не дуже вигідні: чотири проценти і вклад повертають, коли ми попередимо про вилучення за півроку. Але якщо трапиться потім випадок позичити гроші під хорошу закладну, – звичайно, першу і взагалі цілком солідну, – тоді ми з вами поговоримо про це докладніше.
Фру Алвінг. Так-так, дорогий пасторе Мандерс, ви все це краще розумієте.
Пастор Мандерс. Я в кожному разі шукатиму. Та є ще одне, про що я багато разів хотів спитати вас.
Фру Алвінг. Про що саме?
Пастор Мандерс. Страхувати нам будівлі притулку чи ні?
Фру Алвінг. Звичайно, страхувати.
Пастор Мандерс. Заждіть, заждіть. Давайте обміркуємо справу гарненько.
Фру Алвінг. Я все страхую – будівлі, і майно, і збіжжя, і живий інвентар.
Пастор Мандерс. Само собою. Це все ваше особисте добро. І я те ж саме роблю. Само собою. Та тут, бачите, справа інша. Притулок має таку святу мету…
Фру Алвінг. Ну а якщо все-таки?…
Пастор Мандерс. Що стосується особисто мене, я, власне, не бачу нічого поганого в тому, щоб ми забезпечили себе від будь-яких випадковостей…
Фру Алвінг. І я також.
Пастор Мандерс…але як поставляться до цього тутешні люди? Ви їх краще знаєте від мене.
Фру Алвінг. Гм… тутешні люди…
Пастор Мандерс. Чи не знайдеться тут таких людей… солідних… цілком солідних, поважних, які б визнали це негожим?
Фру Алвінг. Що ви, власне, розумієте під людьми солідними, поважними?
Пастор Мандерс. Ну, я маю на увазі людей такою мірою незалежних і впливових за своїм становищем, що з їх думкою не можна не рахуватись.
Фру Алвінг. Так, таких тут знайдеться декілька… які, мабуть, визнають це негожим.
Пастор Мандерс. Ось бачите. А в місті у нас таких багато. Згадайте тільки всіх прихильників мого собрата. Такий наш крок можуть розцінити як невір'я, відсутність у нас уповання на вищий промисл.
