такому разі ми беремо на себе відповідальність, яка змушує добре замислитись.
Фру Алвінг. Ну, а хіба, по-вашому, ми можемо зробити інакше?
Пастор Мандерс. Ні, в тому-то й справа, що ні. Нам не слід давати привід судити нас вздовж і впоперек, і ми аж ніяк не маємо права викликати ремствування парафіян.
Фру Алвінг. У кожному разі вам, як пастору, це робити не варто.
Пастор Мандерс. І мені здається також, ми маємо право уповати, що такій установі пощастить… що вона буде під особливим заступництвом.
Фру Алвінг. Будемо уповати, пасторе Мандерс.
Пастор Мандерс. Виходить, залишимо так?
Фру Алвінг. Так, без сумніву.
Пастор Мандерс. Добре. Бути по-вашому. (Записує.) Отже, не страхувати.
Фру Алвінг. Дивно, однак, що ви заговорили про це якраз сьогодні…
Пастор Мандерс. Я багато разів збирався спитати вас щодо цього…
Фру Алвінг…тому що вчора у нас мало не виникла там пожежа.
Пастор Мандерс. Що таке?
Фру Алвінг. Власне, нічого особливого. Загорілися стружки в столярні.
Пастор Мандерс. Де працює Енгстран?
Фру Алвінг. Так. Кажуть, він дуже необережний із сірниками.
Пастор Мандерс. Так, у нього голова… повна всіляких думок і спокус. Слава Богу, він усе-таки намагається тепер зразково жити, як я чув.
Фру Алвінг. Так? Від кого ж?
Пастор Мандерс. Він сам запевнив мене. До того ж він такий працьовитий.
Фру Алвінг. Так, поки тверезий…
Пастор Мандерс. Ах, ця злополучна слабість! Та він каже, що йому часто доводиться пити мимоволі, через свою скалічену ногу. Останнього разу, коли він був у місті, він просто розчулив мене. Прийшов і так щиро дякував мені за те, що я влаштував його на цю роботу до вас і що він міг побути біля Регіни.
Фру Алвінг. З нею він, здається, якраз не дуже часто бачиться.
Пастор Мандерс. Ну як же, він каже – кожного дня.
Фру Алвінг. Можливо.
Пастор Мандерс. Він прекрасно відчуває, що йому треба мати коло себе кого-небудь, хто стримував би його у хвилини слабості. Це найсимпатичніїпа риса у Якоба Енгстрана – що він ось приходить до тебе, такий жалюгідний, безпорадний, і щиро кається в своїй слабості… Останнього разу він просто сказав мені… Послухайте, фру Алвінг, якщо у нього є справді душевна потреба мати коло себе Регіну…
Фру Алвінг (швидко встає). Регіну!
Пастор Мандерс…вам не слід перечити.
Фру Алвінг. Ну ні, якраз перечитиму. Та й, крім цього, Регіна дістає місце у притулку.
Пастор Мандерс. Але ви зважте, він усе-таки батько їй…
Фру Алвінг. О, я краще знаю, який він їй батько. Ні, наскільки це залежить від мене, вона ніколи до нього не повернеться.
Пастор Мандерс (встаючи). Але, дорога фру Алвінг, не хвилюйтесь так. Далебі, прикро, що ви з таким упередженням ставитесь до Енгстрана. Ви чогось наче злякались.
Фру
