під покрівлю… Ну, як у вас тут? Сподіваюсь, усе гаразд?
Регіна. Так, дякую.
Пастор Мандерс. Та зовсім заклопотались, я гадаю, з причини завтрашнього свята?
Регіна. Так, турбот чимало.
Пастор Мандерс. А фру Алвінг, сподіваюсь, дома?
Регіна. Ще б пак, Господи! Тільки що пішла нагору; готує шоколад молодому панові.
Пастор Мандерс. Так. Скажіть – я чув на пристані, начебто Освальд приїхав?
Регіна. Як же, позавчора… А ми його чекали сьогодні.
Пастор Мандерс. Здоровий і веселий, сподіваюсь?
Регіна. Так, мерсі, нічого. Тільки дуже стомився в дорозі… Прямо з Парижа, без відпочинку. Всю дорогу, здається, в одному поїзді. Тепер він либонь приліг трошки, так що, мабуть, нам треба розмовляти трохи тихше.
Пастор Мандерс. Ну-ну, будемо тихше.
Регіна (присовуючи до стола крісло). Сідайте ж, будь ласка, пане пасторе, відпочиньте!
Він сідає; вона підставляє йому під ноги ослінчик.
Ну, ось, так зручно панові пастору?
Пастор Мандерс. Дякую, дякую, чудово! (Дивиться на неї.) Знаєте, йомфру Енгстран, ви справді наче виросли з тих пір, коли я бачив вас востаннє.
Регіна. Невже? Фру Алвінг каже, що я й погладшала.
Пастор Мандерс. Погладшали? Так либонь трошки – в міру. (Невеличка пауза.)
Регіна. Може б, я сказала фру?
Пастор Мандерс. Ні, дякую. Справа не спішна, моя люба дитино… Скажіть мені, мила Регіно, як поживає ваш батько?
Регіна. Дякую, пане пасторе, нічого собі.
Пастор Мандерс. Він заходив до мене, коли був останній раз у місті.
Регіна. Так? Він завжди такий радий, коли поговорить з паном пастором.
Пастор Мандерс. Ви, звичайно, навідуєтесь до нього?
Регіна. Я? Так, навідуюсь, коли є час…
Пастор Мандерс. Ваш батько, йомфру Енгстран, зовсім не сильна людина. Йому дуже потрібна моральна підтримка.
Регіна. Еге, мабуть, що так.
Пастор Мандерс. Йому треба мати кого-небудь біля себе… кого б він любив і чиєю думкою дорожив би. Він сам щиро признався в цьому, коли був у мене того разу.
Регіна. Так, він і мені тут казав щось таке. Але я не знаю, чи захоче фру Алвінг розлучитися зі мною… Особливо тепер, коли буде стільки клопоту з цим новим притулком. Та й мені б дуже не хотілось розлучатися з нею. Вона завжди була така добра до мене.
Пастор Мандерс. Однак обов'язок дочки, дитино моя. Та, звісно, треба спочатку запоручитися згодою вашої пані.
Регіна. І до того ж, я не знаю, чи личить дівчині моїх літ бути хазяйкою в домі одинокого мужчини?…
Пастор Мандерс. Як? Мила моя, адже це ж ваш батько!
Регіна. Еге, якщо й так… Усе ж таки… Ні, от коли б потрапити в пристойний дім… до справжньої, порядної людини… покровителя…
Пастор Мандерс. Але, дорога Регіно…
Регіна…якого я могла б любити, шанувати, бути йому замість дочки…
