(киваючи). Слухаю. (Виходить.)
Грегерс (тихо, схвильовано до Яльмара). То це був він?
Яльмар. Він.
Грегерс. І ти сказав, що не знаєш його?
Яльмар (із запалом, пошепки). Але як же я міг?…
Грегерс…Пізнати свого батька?
Яльмар (журливо). Ах, побув би ти на моєму місці!
Перешіптування і тиха розмова між гістьми змінюються нарочито голосною.
Плішивий пан (наближаючись до Грегерса і Яльмара, дружнім тоном). А! Оновлюєте давні спогади студентських часів? Га?… Ви курите, пане Екдаль? Хочете вогника? Ах, так, тут же не можна…
Яльмар. Дякую, я не…
Огрядний пан. Чи не прочитаєте ви нам які-не-будь гарненькі віршики, пане Екдаль? Колись, я пам'ятаю, ви чудово декламували.
Яльмар. На жаль, тепер нічого не пригадаю.
Огрядний пан. Шкода, дуже шкода. Ну то що ж би нам придумати, Балле?
Обоє походжають по кабінету і потім ідуть до другої кімнати.
Яльмар (похмуро). Грегерсе… Я піду! Той, хто зазнав нищівного удару долі, бачиш… Передай моє вітання твоєму батькові.
Грегерс. Добре. Ти просто додому?
Яльмар. Так. А хіба що?
Грегерс. Я, може, зайду до тебе якось.
Яльмар. Ні, не треба. До мене не треба. Невесела домівка моя, Грегерсе… Особливо після такого пишного бенкету… Ми завжди можемо побачитись десь в іншому місці.
Фру Сьорбю (підходячи, півголосом). Ви йдете, Екдаль?
Яльмар. Так.
Фру Сьорбю. Вітайте Гіну.
Яльмар. Дякую.
Фру Сьорбю. І скажіть, що якось днями я навідаюсь до неї.
Яльмар. Дякую. (До Грегерса.) Не проводжай мене. Я хочу піти непомітно. (Повільно, немов проходжуючись, прямує до другої кімнати і йде праворуч.)
Фру Сьорбю (тихо до Петтерсена, який повернувся). Ну, дали що-небудь старому?
Петтерсен. Аякже. Всунув йому в кишеню пляшку коньяку.
Фру Сьорбю. Не знайшли нічого кращого.
Петтерсен. А він кращого за це нічого й не знає, фру Сьорбю.
Огрядний пан (на дверях, з нотами в руках). Чи не заграли б ми з вами в чотири руки, фру Сьорбю?
Фру Сьорбю. З охотою, ходімо.
Гості. Браво, браво!
Фру Сьорбю і гості виходять до другої кімнати праворуч.
Грегерс залишається біля каміна. Верле шукає щось на письмовому столі, очевидно, вичікуючи, щоб Грегерс пішов, але той не ворушиться, і Верле сам прямує до дверей.
Грегерс. Батьку, чи можеш приділити мені хвилинку?
Верле (зупиняючись). Чого тобі?
Грегерс. Мені треба сказати тобі кілька слів.
Верле. Хіба не можна почекати, поки ми залишимося самі?
Грегерс. Ні, не можна. Може так статися, що нам з тобою не доведеться більше залишатися самим.
Верле (підходячи ближнє). Що це означає?
Під час наступної бесіди
