з мішєнників[57] ци домарєт[58] си з'євит. Шкода. Ще вчера був оден чоловік из Жєб'я – Ілци.
Прийшли до овець. Два пастушки з цікавістю поглядали на наших хлопців, бистро знаходячи достойні висміювання речі. Потім шепотіли їх один одному й порскали сміхом.
– Но, но! – наставляв їх пастух. – Ви би краще дали шо їсти хлопцям, бо вни три нни не їли.
У одного з пастушків знайшовся шматок кулеші в тайстрині… Він розломив на три частини й мовчки давав. Першому чомусь Олексі. Але той не брав.
– Дєкую… я не гол оден…
Юр і Видерка здивовано глянули на товариша. Що він плете? Коли от два дні вони нічого не їли, окрім ягід. Та й тих скупо, бо доводилося вештатися по таких сиглах, де на землі сама фол.[59] Або в заростях непрохідних. Хлопець, що давав кулешу, так і зостався з протягненою рукою. Вмішався вівчар.
– Де не голоден? Три нни ходите лісами. Їдж…
Олекса взяв кулешу і подякував. Їв не спішачи. Одвічна постанова селянської культури, одвічний постулат: ніколи не показувати, що ти голоден й ніколи жадібно не їсти. Шматочки були маленькі, голоду не заспокоїли, а тільки роздражнили. Але зате процес угощання – з одного боку, й приймання – з другого, зблизили хлопців.
Наші сиділи й роздивлялися. Перед ними розгорталося поволі невідоме й цікаве полонинське життя. І в них дома вівці, і вони знають, як їх пасти у горах, але яка велика різниця! Та де – і порівнювати не можна…
Ось обважнілі, з повними вименами дійні вівці. Вони вже нетерпляче чекають знайомого звуку трембіти, щоб бігти скоріше до стаї й увільнитися від надбалого за день тягаря. Старі вівці, що знають уже всю поведінку, займають зарані крайні позиції, щоб, як тільки почується звичайний звук «Гісь, гісь!» – щоб одразу першими розпочати хід, першими прийти до стоїща, першими здоїтися.
Молоді дійні ще не зятямили собі полонинської поведінки, тож пасуться де-будь, часто відбігають вбік, і тоді накликає їх пастух покликом «Бир-р-р!..». Коли яка занадто відійшла або не слухається поклику – ліниво підійметься який пес, ліниво зайде збоку і, ліниво гавкнувши раз або два, прикличе вівцю до порядку. Барани держаться окремо з усією своєю баранячою повагою. Але як він не держиться, а зразу видно, що він дурний як баран. Найбільший із них тримається не з меншою повагою, як директор або швейцар великого банку. Він шутий; очевидно, й роги втратив, боронячи своєї баранячої поваги.
Ватаг пішов до свого колеги; він пасе воли сьогодні жолобом – це була кітловина між двома горбами, по сусідству. Звичайно він пасе у джєморах, у гущавині з невисоких кущів, де вола видно й він не може відблукатися. Але сьогодні перемінив пашу.
Вівчар пішов оповісти цікаву пригоду сьогоднішнього дня – як приблукалися хлопці, що прийшли шукати скарбів на Говерлі. Посміються удвох із таких шукачів.
Пастухи й наші зосталися самі й перебалакували, як у нас і як у вас. Виходило, що печеніжинським
Мішєнник – ґазда, який віддає вівці на випас.
Домарєт – господарі, які живуть вдома.
Фол – опалі голки хвойних дерев.
