Маріка. Вна пасла вівці…
– Де? Тут? На полонині?
– Є, нє… Лиш наша хата повисоку, май далеко на узліссі. А з лісу вийшов тот великий. Вівці си спуджєли та й в розгін, а вна, Маріка, ізберат вівца та жене перед собов. А медвідь за нев. Він, сказати, не за нев біг, а за вівцєма, що і на позаду май, то він на ню насідати. А ту воринє. Вівці пиштрикли поцерез воринє, а вна за ними, а медвідь туй. Туй мав ї хапати.
А в неї пістолєтко було за пазухов. Вна лиш обернуласи та з того пістолети бурр у пащу медведеві, бо він пащу роздєпив. А сама далі за вівцєма. Пригнала вівци д'хаті та й каже мамі: «Здає ми си, що-м медведя застрілила». – «Де?» – «А там і там».
Пшли неня – діправді, застрілений лежит медвідь. Лиш не змогли неня самі нести, аж увечірох гєдя прийшли.
– А велика твоя сестра?
– Менча мене.
– А кіко має років?
– Ци я знаю? Менше мене. Я вже на дерево лазив, єк вона у нас си ізнайшла.
Виходило, що тій амазонці, що так орудувала пістолем, ще й кремневим, було років одинадцять-дванадцять. Наші хлопці проймалися повагою до гірських дівчат.
Або чи наші хлопці знали, які існують способи на відобрання молока в овець? А тут вони махом довідалися про цю таємницю й показалося, що то цілком проста річ.
– Тра взєти сліпше та й рапавку, покласти у горнец та й спечи на ватрі. Витак вісушити добре, зітерти на порох та й тим порохом усипати вагаш. Єк вівца тот порох переступит, кинеси їй на ікру поганий струп, вівца не даєси доїти та й молоко пропаде.
Але як у військовій техніці виробляється броня, якої не проб'є жодна гармата, а потім на тому ж заводі виготовляється гармата, яка саме цю броню проб'є, так і тут: проти злого наслання існує відворот. Лише показується, наслати лихе легко, а відвернути його вже далеко трудніше.
– Се треба знати, де в одній купі б'є дев'їть головиц. Звідти з кождої головици набрати по дев'їть головиц. Ту воду нести до стаї лиш так, аби не розсипав та й сі не обзирав. Делінь урубай дев'їть трісок сліпого дерева.
– Що то – сліпе дерево?
– А що ти го рубаєш, а на него не дивишси – то є сліпе дерево. І має бути ружне: євір, скоруха, бук, дубина, смерека – усєке.
– А єк же ти потрапиш, не дивившиси?
– Напомацки шукай. І тни напомацки. По шкаберці з усих дев'їти деревин. А йк укнеш уже дев'єту шкаберку з дев'єтого дерева, тогди аби ліг долілиць на черево та й так аби-с ліз черевом аж до стаї.
Наші хлопці крутять головами. Це вже… Особливо як далеко. Але труднощі на тому не кінчаються. Прилізши до стаї, треба випросити з неї усіх людей і так сховати ті тріски, аби ніхто не міг знайти. А далі – знайти двох щасливих людей. Коли наші хлопці пробували допитатися, яким же критерієм мають оприділятися ті щасливі люди, то не могли добитися точних вказівок.
– Єк кємуєш!.. На кєму, ади, тра спадати…
Так-от, вибравши після вказівок
