штилем, прибув до мілини тільки пізнім ранком. Розчаровані у своїх надіях побачити сподіване вітрило в сяйві першого сонячного проміння, чоловік і дівчина, не розпалюючи вогнища, знову пішли на свої циновки. Біля ніг їх лежав звичайний тубільний човник, витягнений з води і для більшої певності прив’язаний трав’яною кодолою до довгого списа, добре застромленого в білий пісок; приплив одноманітно лизав його корму.
Дівчина закрутила волосся, заколовши його дерев’яними шпильками. Чоловік ліг вздовж циновки, лишаючи місце для рушниці, ніби для товариша, і, спершись на лікоть, дивився у напрямку яхти. В мрійних очах, немов крізь прозорий серпанок, пробивались похмурі думки, що дедалі засмучували пильний погляд.
– Ми бачили на цьому острові вже три сонячних сходи, а друг не приїхав із моря, – сказав він, не міняючи пози й лежачи спиною до дівчини, що сиділа по другий бік вогнища.
– Так, і місяць уже вищербився, – відповіла вона тихо. – Місяць вищербився. А він обіцяв прибути, коли ночі ясні та вода вкриває мілини аж до кущів.
– Мандрівник знає, коли він вирушає, та не знає, коли повернеться, – спокійно зауважив чоловік.
Дівчина зітхнула.
– Ночі сподівань довгі, – прошепотіла вона.
– І часом марно очікуєш, – так само тихо мовив чоловік. – Може він ніколи й не повернеться.
– Чому? – вигукнула дівчина.
– Путь довга, і серце може прохолонути, – була спокійна відповідь. – Якщо він не повернеться, значить забув.
– О, Гассіме, це означатиме, що він умер! – обурено вигукнула дівчина.
Чоловік, дивлячись на море, усміхнувся на її запальний тон.
Це були брат і сестра, і хоч дуже скидалися одне на одного, родинна подібність губилась у рисах, властивих усій расі. Були вони з Ваджо, а серед малайців є приповідка, що хто хоче, щоб йому щастило в мандрах і торгівлі, повинен мати в жилах хоч трохи вадзької крові. А в цього народу торгівля, яка означає те саме, що й далека мандрівка, є романтичним і почесним заняттям. Купець повинен бути відважним і проникливим; він мусить мати безстрашність юнацтва та поміркованість старості; він має бути дипломатом і звитяжцем, щоб гарантувати собі прихильність володарів і вселяти жах злим.
Ці властивості, певна річ, не потрібні крамарям або китайцям-рознощикам, вони потрібні тільки тому, хто, належачи до знатного роду, мандрує морями на власному судні, з багатьма прихильниками. Від острова до острова розвозить він важливі новини та крам; йому довіряють таємні послання й коштовні речі; він завжди готовий до інтриг і бою, до купівлі й продажу. Такий ідеал вадзького купця.
Торгівля в такому розумінні була заняттям тих честолюбних людей, що провадили приховану, але важливу справу в усіх національних повстаннях, релігійних заколотах і в організації піратських збурень широкого масштабу, що протягом першої половини XIX століття зачепили
