іншим, видає сертифікати на придбані килими.
У всіх офіційних поїздках я маю дві головні проблеми: я не люблю гідів і ненавиджу фотографувати. Ніяка з мене туристка. Що гірше, оскільки у нас був статус високих державних гостей (бо так воно і було), гіди приділяли нам надмір уваги. В нашому розпорядженні завжди були директори усіх дотичних музейних інституцій. А тут уже розмовам не було спину. Тим паче, всі ми знали, що таке хани, медресе, мечеті, сараї, хамами, шедрвани[2] ітд, ітп, та й щодо соціалізму й СРСР були в курсі. Це додавало нам харизми неочікувано «всезнаючих» ВІП-візитерок «Євробачення» і Євразії.
Дув скажений вітер (за бакинськими оцінками він був помірним), я розглядала котів на кам’яних одвірках, хозарські туфельки у крамницях (оті із загнутим носаком і вишивкою), тлум гостей «Євробачення», чарівні яруси будівель, тераси з кованого заліза, дерев’яні дивани[3], затишні книгарні, фісташкові дерева в цвіту – і все це крізь вікна електромобіля. На жаль, Баку для мене обмежувалось пересуванням з точки А до точки Б, від входу В до входу Д. Лише згодом виявиться, що такі запобіжні засоби мали під собою неабияке підґрунтя.
З одного з національних ресторанів, затисненого серед мурів, з велетенським вогнищем, з якого бухкав вогонь, вийшли жінки в національних строях, аби подати нам тонкі гарячі перепічки та овечий сир. Азербайджанці мають унікальну гостинність і культуру обдаровування. Я неодноразово відчула це з боку членів посольства у Белграді, та лише в Азербайджані зіткнулася з цією вишуканою манерою як з національною особливістю.
Сербське посольство в Баку знаходиться в старому місті, і я була страшенно горда, побачивши наш прапор, що майорів на чотириповерховій елеґантній старій віллі у центрі. Я згадую про прапор через те, що в азербайджанців, зовсім як в американців, існує культ прапорів. Вони трапляються на кожному кроці – всіх розмірів. Це рідкість, що найвищий флагшток у світі знаходиться на бакинській вулиці одразу біля Кришталевої зали. Оскільки в Баку, місті вітрів, віє нон-стоп, шелест цього високого центрального прапора звучить, мов грім.
Існує ще кілька речей, котрими одержимі азербайджанці. Це фонтани, парки, пам’ятники і меморіали. Усі місцеві пам’ятки вдосконалені аж так, що перетворюються на диво. Просто перед сербським посольством знаходився сквер із пам’ятником місцевому письменнику. Він мав вигляд велетенської голови з героями його творів, вплетеними у волосся. Неподалік – вражаюча будівля Літературного музею, однієї з найвідоміших будівель Баку. Тут знаходиться копія факсиміле рукопису «Хозарського словника».
Баку, місто з невисокими узгір’ями, має форму амфітеатру, і найгарніше в старому місті – те, що одночасно з одного боку видно море, а з іншого – три урбаністичні перспективи, три архітектурні сходинки: найстаріші, тоді сучасні, і врешті погляд спиняється на ультрамодерних хмарочосах. Все творить ієрархічну гармонію краєвиду
Фонтани.
Установа, вищий орган влади в ісламських країнах.
