прости мені, не карай мене, не будь мстивий до мене! Не забирай його від мене. Я згрішила, зробила багато злого, але вибач! Пробач! Я не могла інакше!
І сльози текли по її прозорому обличчю, а вуста тремтіли від шепоту незрозумілих слів.
Але Янек швидко прокидався. Наставала нова атака кашлю і на рушнику з’являлася нова кривава пляма. Треба було подавати лід і ліки.
Несподівано ввечері хворому стало краще. Температура спала. Попросив посадити його вище. Без протесту випив склянку вершків і сказав:
– Здається, буду жити!
– Авжеж, Янку! Криза минула, це зрозуміло. Ти почуваєшся сильнішим. От побачиш, через місяць цілком будеш здоровий.
– Теж так думаю. Чи Маріола ще не спить?
Він ніколи не називав її цим іменем. Не любив його і з самого початку називав її просто Марисею, до чого з часом призвичаїлася й Беата.
– Ні, ще не спить. Готує уроки.
– У тебе ще є час для занять із нею?..
Замовк, а через мить додав:
– Боже, скільки кривди я тобі й їй завдав.
– Янку! Як ти можеш говорити такі страшні речі! – здивувалася вона.
– Це правда.
– Ти сам у це не віриш. Ти дав нам стільки щастя, стільки найкрасивішого щастя!..
Він прикрив очі й прошепотів:
– Кохаю тебе, Беато, з кожним днем усе більше. І ця моя любов не дозволить мені померти.
– Ти не помреш, не можеш померти. Без тебе життя для мене було б гірше смерті. Але не треба про це говорити. Це вже минуло, дякувати Богові. Знаєш, що? Покличу Марисю. Вона так давно не бачила тебе. Дозволь!
– Не маю права. Тут повітря сповнене бактерій. Мене турбує і те, що й ти постійно ним дихаєш. Для її молоденьких легенів – це отрута.
– Нехай вона постоїть у дверях. Перекинься з нею хоча б кількома словами. Ти навіть не уявляєш, як вона про це просить.
– Добре, – погодився він.
Беата прочинила двері й гукнула:
– Марисю! Татко дозволяє тобі підійти.
– Татусю! – почувся з глибини дому радісний голос, а пізніше тупіт швидких кроків.
Дівчинка вбігла і стала нерухомо. Вже два тижні вона не бачила хворого і зміна, яка сталася з ним, ясна річ, її вразила.
– Татусь сьогодні почувається краще, – швидко мовила Беата, – але дозволяє тобі стати біля дверей. Незабаром він встане і ви знову будете разом ходити у ліс.
– Як там у тебе справи, дорога дитино? – запитав Окша.
– Дякую, татусю. А знаєте, татусю, підмило ту криву березу біля Сивого Ручаю?
– Підмило?
– Так. Микола каже, що враз перевернеться. І ще він казав, що його син, Гришко, вчора бачив чотири лосі при Гумінському броді. Йшли один за одним.
– Схоже, з Червоного лісу.
– Ага, Микола теж так думає.
– А
