блефу. Науку блефувати йому викладав Красовський, який поміж шахами і картами обирав не шахи.
– Розумієте, Тарасе Адамовичу, – казав головний слідчий розшукової частини, – шахи трохи нагадують мені преферанс, а я його не люблю. Розклали фігури, зробили кілька ходів і обидва гравці уже повністю розуміють ситуацію – хто виграв, а хто готовий погодитися на нічию.
– Буває по-різному, – заперечував шахіст.
– Але зазвичай саме так. Який сенс догравати партію, коли немає несподіванок. У преферансі теж так само, принаймні, може бути так. Питання в одній-двох картах, якщо вони розіграні, – доля партії вирішена. А бувають розклади, коли взагалі немає сенсу грати.
– А який для вас сенс у грі?
– Ризик. Блеф. Трохи удачі. Усе має значення, ніколи не знаєш, як скінчиться партія, поки не дограєш її до кінця.
Тарас Адамович усміхнувся.
– Ви азартний гравець, – сказав він, підливаючи гостю наливки.
– Ви теж. Просто ховаєтесь за маскою нудного преферансиста.
– Хтозна, може маска – не така вже нудна, – знизував плечима господар дому.
Блефувати в шахах вкрай важко, особливо, коли партнери грають нарівні. Тарас Адамович чухав скроню, усміхався.
– У шахах ми бачимо повну картину. Коли граємо в карти – картина неповна. Тому в картах блеф виглядає ефектно й елегантно, а в шахах можна скотитися до жалюгідного відчаю.
– Тобто?
– Блеф має сенс тільки за поганої гри.
– Так, – погодився Красовський.
– Але в шахах твій суперник бачить ситуацію на дошці. Він розуміє, чия позиція сильніша. Можна пожертвувати фігурою, зробити несподіваний хід, плекаючи мрію, що він зіб’є з пантелику суперника й той наробить помилок, але це рідко спрацьовує.
Красовський примружився:
– Ви ніколи не блефували в шахах?
– Блефував, – спокійно сказав Тарас Адамович. І додав: – Кілька разів. Однак тільки одного разу виграв завдяки блефу. Вдалося переконати суперника, що захищаюся, і водночас готувався до атаки.
Красовський схвально хитнув головою:
– Ви так розповідаєте про шахи, що я майже готовий повірити, що це справді захоплива гра.
Тарас Адамович усміхнувся, однак промовчав.
Красовський умів блефувати. Минулого разу в редакції «Киянина» вдалося вивудити чимало інформації саме завдяки цьому його вмінню. Нині колишнього головного слідчого Київської міської поліції поруч не було, отож говорити з рожевощокою працівницею редакції доведеться самотужки. Блефувати теж.
Тарас Адамович картинно зняв капелюха й сів у крісло навпроти. Уважно подивився на панянку, змусивши знітитись під його поглядом, поклав газету на стіл перед нею.
– Чиє це оголошення? – запитав грізно.
Панянка закліпала очима.
