його порад, був акуратним. Високий, але занадто худорлявий хлопчина, колишній писар, тремтячими руками простягнув йому теку з документами, відрекомендувавшись Менчицем Яковом Володимировичем, працівником антропометричного кабінету. Тарас Адамович зручніше вмостився в кріслі, трохи відкинувшись на спинку, звичним жестом вказав на стіл, двічі стукнувши по гладкій поверхні середнім пальцем.
– Перепрошую? – не зрозумів довготелесий.
Відставний слідчий Галушко подумки усміхнувся. Забув, що він більше тут не працює і навряд чи хтось ще пам’ятає його звичку пити каву за читанням матеріалів справи. Колишній помічник за хвилину поставив би маленьку надщерблену філіжанку на вказане ним місце. Але нинішній господар кабінету тільки безпомічно кліпав світлими вологими очима. Скільки йому? На вигляд двадцять шість-двадцять сім, не більше.
– Кави, якщо можна, – промовив Тарас Адамович.
– Кави? Так…. я зараз, – затинаючись промовив парубок і кинувся з кабінету.
За десять хвилин він поставив на стіл величезну чашку, наповнену якоюсь темною каламуттю. Одразу оцінивши її аромат, Тарас Адамович подумав, що балерину цей хлопчина знайшов би тільки тоді, якщо вона сама прийшла б у поліцію. Однак нічим не виказав невдоволення, натомість, відсьорбнувши з чашки, подякував кивком. Звів очі на молодого слідчого, промовив:
– Філіжанка має бути втричі меншою, у відділку найлегше готувати каву по-віденськи – просто заливати змелені зерна гарячою водою, але не окропом. Молоти треба безпосередньо перед приготуванням. І ніякого цукру.
Хлопчина відкрив рот і хотів було прокоментувати почуте, але спромігся тільки вичавити з себе:
– Так, пане.
Тарас Адамович відставив чашку й занурився в папери. Пробігав очима рядки, вчитувався у суперечливі моменти, порівнював написане на різних аркушах. Потім підвів голову і запитав у молодого поліціянта:
– Свідчення сестри балерини записували особисто ви?
– Т… – так, пане.
– Ваші враження?
Хлопець замислився.
– Сумна, вона була дуже сумна.
– Чому, на вашу думку?
– Бо, – він зам’явся, – вона назвала прізвища… Це наші кращі слідчі, але…
Галушко з розумінням кивнув:
– Але свідчення в неї брали ви.
Хлопець почервонів.
– Більше вас нічого не здивувало?
– Перед виступом… вона сказала, що не могла знайти сестру перед її виступом, інша балерина бачила, як Віра Томашевич говорила з якимось бородатим чоловіком. Мирослава… Томашевич сказала, що не знає, хто це міг би бути.
– Так, це непокоїть. Але ж у балерин купа залицяльників.
Хлопчина почервонів ще більше. Тарас Адамович вів далі:
– Однак потім Віра Томашевич вийшла на сцену й танцювала, – він потер виголене підборіддя, відклавши теку, підвівся.
– Дякую
