не дивно… хоча… я б обов’язково познайомився з тобою…
?
Як тебе звати?
Леся
Руслан, дуже приємно.
☺ А твоє фото реальне?
Так. Чому питаєш?
Мені теж здається, що я десь тебе бачила.
Може, у сні?
Ти віриш у сни?
Так. І в містику, і в долю…
Вибач, зараз у мене справи, напишу пізніше.
Насправді їй потрібно було заспокоїтись.
Леся дуже зраділа, побачивши смайлик у повідомленні, і відповіла тим самим. Але більше не змогла написати нічого, як їй здалось, серйозного, усі слова наче випарувались. Леся перечитувала переписку й ледь не била себе кулаком по чолі – він ще подумає, що спілкується зі школяркою, яка створила дорослу анкету. Пальці тремтіли, набираючи відповідь, натомість подумки вона виправдовувалась: Я тільки переконаюсь, що в нього приховані мотиви, і видалюсь. А Ярина нехай сама шукає свій ідеал.
І раптом – згадка про сон. Далекий, давно забутий. Він виринув у пам’яті, і дівчину заполонили емоції: нетерпіння, хвилювання, бажання та страх, так, наче вона пережила все це насправді. І там був він! Саме він – Руслан. Тепер Леся була в цьому впевнена. І водночас розуміла, що це зовсім нереально, неможливо! Це не можна навіть збігом назвати! То чому ж вона так реагує?
Дівчина вкотре переконувала себе в тому, що в неї розгулялась фантазія, їй зараз самотньо, коханий у відрядженні, з подругою посварилась…
От власне – Ярина і сайт! Подруга ж обов’язково перевірить, чи Леся видалила анкету. Дівчину раптом почало тіпати: через Ярину в неї завжди неприємності, непередбачувані ситуації, та й усі, пов’язані з ними, наслідки також дістаються їй. Анкету потрібно терміново видалити, але… як же Мрійник-Руслан?
Леся закусила губу. Вона ніяк не могла змусити себе натиснути на видалення. Дівчина бачила, як блимає значок «онлайн» біля його фото, і їй зовсім не хотілося, щоб він подумав, наче вона просто злякалась і втекла. А ще Лесі не хотілось визнавати, що вона надто всім цим переймається, і це вже було зовсім по-дурному. Треба розумно написати щось на прощання, і якщо він відповість, то…
Просто попрощатись, ніякого «то» бути не повинно, тим паче що він бачить: вона на сайті й не озивається.
Я видаляюсь.
☹ Чому?
Це було помилкою.
Давай зустрінемось.
Леся заворожено дивилась на монітор і тремтіла від бажання прийняти Русланове запрошення. Навіть не так: вона назве сто й одну причину, щоб відмовитись, але зрештою все одно погодиться.
З нею знову відбувалось щось незрозуміле: у горлі стояв клубок, а від нетерпіння поколювало кінчики пальців.
Десь у глибині свідомості кричав розум, що так не можна, адже вона не знає, хто там, за фото: маніяк, збоченець чи просто чоловік, який розважається в неті. Байдуже. Своє бажання Леся виправдала думкою, що раз у житті може дозволити
