ввічливо нахилив голову.
– Я маю на увазі, ми уважно прочитаємо ваш звіт, а після цього, можливо, у нас виникнуть інші запитання.
– А мої сьогоднішні свідчення? Я не маю підписати протокол?
– Сьогоднішня розмова залишиться off the record[8].
Івану пересмикнуло від цієї гротескної журналістської фразочки, але вона, певно, вловила прихований сенс: за шістсот кілометрів від Парижа, поза межами французьких кордонів вони не стануть заморочуватися з писаниною.
Ньєман намірився просуватися на нюх, не залишаючи слідів. Прочитати звіт Шюллера, складений німецькою, він не мав жодних шансів. Однак хотів залишити професора під боком як консультанта. Це був збіса досвідчений мисливець.
Та в одному флік уже був переконаний: їхній убивця – майстер піршу.
– Наступного разу, коли знатимете щось, – накинулася на нього Івана, поки вони йшли подвір’ям дослідницького центру, – було б люб’язно з вашого боку повідомити мені, перш ніж допитувати свідка.
– Заспокойся. Це був просто здогад.
– Ви прекрасно розумієте, про що я. Не люблю, коли з мене роблять дурепу.
Більше за все Івані не сподобалося перебувати в оточенні двох самців, які обговорюють тонкощі мистецтва вбивати невинних тварин.
Але вона помилялася: Ньєман не був експертом, та й узагалі мисливцем. Він лише мав деякі уявлення, отримані завдяки своєму досвіду роботи з вогнепальною зброєю.
– Треба зателефонувати крюшо, – сказав він, коли вони виходили через головну браму.
– Це нічого не дасть, вони нас недолюблюють.
– Гадаю, усе ще гірше: вони нас тупо кинули.
Підходячи до «вольво», слов’яночка витягла мобільний. Було близько п’ятої, і вже починало вечоріти: край неба забарвлювався в дивний сірчаний тон.
– Сподіватимемося, що німецькі фліки будуть більш охочі співпрацювати, – сказала вона, сідаючи в авто.
Аж ніяк не факт… Це перше розслідування починалося не надто успішно. Молодий мільярдер, зарізаний, ніби олень. Робота на закордонній території. Жандарми, які, мабуть, вважали, що вже виконали свою роботу. Що ж до німчурів, навряд чи вони збиралися вислуховувати поради від двох французів…
Флік заплющив очі. Десь у верхів’ях дерев здіймали пекельний галас легіони птахів – запізнілі зграї, які ще не встигли відлетіти на південь.
Коли він розплющив очі, небом розлетілася зграйка крихітних чорних пташок, ніби дріб із двостволки.
Ньєман струсив із себе задуму, що була охопила його на коротку мить, і також сів до машини.
– Що робиш? – запитав він, всідаючись за кермом.
– Усе-таки пишу до крюшо. Нам потрібна повна інформація.
– Будь із ними люб’язною.
– Як завжди. Ви ж мене знаєте.
– Що далі в програмі? – поцікавився він, рушаючи з місця.
– Переходимо до серйозних справ, – сказала Івана, запускаючи додаток
Не для запису (
