вигуки; річ у тім, що з-поміж п’яти призвідців Мальвуазена і Фрон де Бефа простолюд не любив за їхню жорстокість, а інших, окрім Гранменіля, – за їхнє іноземне походження.
Розв’язка турніру нікого так не засмутила, як Седріка Сакса. В кожному успіху норманських лицарів він вбачав нове приниження честі Англії. Сам він замолоду не навчився лицарського мистецтва володіти зброєю, хоча й не раз виказував мужність і відвагу на полі бою. Тепер він допитливо позирав на Етельстана, який свого часу долучився до лицарської науки. Здавалося, Седрік хотів, щоб Етельстан спробував відібрати лаври переможців у тамплієра і його товаришів. Проте Етельстан, попри свою силу і хоробрість, був такий лінивий, а ще позбавлений славолюбства, що не здобувся на зусилля, якого чекав від нього Седрік.
– Англії сьогодні не пощастило, мілорде, – з притиском мовив Седрік. – Чи не схиляє це вас узяти в руки списа?
– Я битимусь завтра, – відповів Етельстан. – Візьму участь у mèlée. Сьогодні вдягати панцир ні до чого.
Ця відповідь завдала Седрікові подвійної образи: по-перше, йому було не до душі норманське слово melee, що означало загальну сутичку, а по-друге, ця відповідь виказала цілковиту байдужість Етельстана до честі своєї батьківщини. Та позаяк це сказала людина, до якої Седрік плекав глибоку пошану, він не дозволив собі зробити зауваження щодо її мотивів чи вад. Втім, його випередив Вамба, який поквапливо докинув слівце до розмови:
– Атож, ясна річ! – мовив він. – Більше честі бути першим серед ста, ніж першим із двох, хоч воно й тяжче.
Етельстан прийняв ці слова як похвалу, але Седрік, зрозумівши приховану думку блазня, зиркнув на нього суворо й багатозначно. На щастя для Вамби, час і обставини перешкодили хазяїнові його покарати.
Перерва все ще тривала; було чути лише вигуки герольдів:
– На вас чекає любов прекрасних дам, ламайте списи в їхню честь! Вперед, славні лицарі! чарівні очі споглядають ваші подвиги!
Час від часу лунали пронизливі звуки фанфар, що оголошували торжество переможців і виклик на бій. Серед натовпу почулося невдоволення: мовляв, стільки чекали цього свята, а дивитися нема на що. Старі лицарі і дворяни пошепки обмінювалися зауваженнями, згадували свої перемоги, нарікали на те, що дух воїнства скоро зовсім зникне, і всі, як один, сходилися на тому, що зараз більше немає таких красунь, які колись надихали бійців на перемогу. Принц Джон зі своїм почтом почав обговорювати майбутній бенкет і заявив, що приз слід віддати Бріану де Буа-Жільберу, який одним і тим самим списом скинув з коней двох супротивників, а третього переміг.
Зрештою, після того як сарацинські музики ще раз зіграли марш, на північному кінці арени з-за огорожі пролунав самотній звук сурми, що означав виклик. Усі повернулися в той бік, аби побачити, що воно за лицар, який сповіщає про свою появу. Ворота спішно відчинили, і лицар в’їхав на арену.
Наскільки
