висловити погрозу, але змовчав – і тому, що придворні заходилися вмовляти його та заспокоювати, і тому, що натовп привітав вчинок Седріка гучними вигуками схвалення.
Принц кинув на глядачів розлючений погляд, ніби шукаючи беззахисну жертву, на якій можна зігнати злість. Він помітив того стрільця у зеленому каптані, який щойно погрожував Ісаакові. Побачивши, що цей парубок голосно і відкрито висловлює своє схвалення Седріку, принц спитав його, чого він так розходився.
– А я завжди кричу «ура», – відповів йомен, – коли бачу вдалий приціл або влучний удар.
– Еге! – мовив принц. – Мабуть, ти й сам стрілок хоч куди?
– Не гірший від будь-якого лісничого, – сказав йомен.
– Він за сто кроків влучить у мішень Уота Тірела[136], – кинув хтось із задніх рядів, але хто саме – принц не побачив. Цей натяк на долю його діда, Вільгельма Рудого, і розлютив, і налякав принца Джона. Проте він обмежився тим, що наказав стражникам приглядати за цим хвалькуватим йоменом.
– Клянуся святою Гризельдою, – додав він, – ми побачимо, чого вартий цей шанувальник чужих заслуг.
– Не маю нічого проти, – відповів йомен із властивою йому незворушністю.
– А ви чого не встаєте, саксонські хлопи? – закричав розлютований принц. – Клянуся Всевишнім, буде так, як я сказав, і єврей сидітиме поруч з вами!
– Як це так? Нехай ваша світлість не гнівається, але нам зовсім не випадає сидіти поруч зі шляхетними особами, – мовив Ісаак; хоч він і посварився через місце із занепалим та розореним представником родини Мондідьє, проте не наважився б зазіхати на привілеї заможних саксонців.
– Іди туди, брудна собако, я тобі наказую! – вигукнув принц Джон. – Інакше я накажу, щоб твою шкуру зідрали й видубили на кінську збрую.
Почувши таке застереження, Ісаак ступив на вузькі круті сходи, що вели до верхньої галереї.
– Побачимо, хто насмілиться його спинити, – сказав принц, пильно дивлячись на Седріка, який вочевидь готувався зіпхнути єврея зі сходів. Але блазень Вамба, несподівано втрутившись, запобіг цьому лихові: він скочив уперед і, ставши між своїм хазяїном та Ісааком, вигукнув:
– Дайте-но я спробую! – і, витягши з-під плаща чималий кусень свинини, тицьнув його під ніс Ісаакові. Звісно, він прихопив із собою цю поживу на той випадок, якщо турнір затягнеться довше, ніж може витримати його апетит. Ісаак, угледівши цей осоружний для нього предмет і бачачи, що блазень здіймає в нього над головою свою дерев’яну шпагу, заточився назад, спіткнувся і сторчма покотився по сходах. Ця сцена викликала шалений вибух реготу в глядачів, та й сам принц Джон і його почет аж зайшлися від сміху.
– Ну, братику принц, давай мені приз, – сказав Вамба. – Я переміг ворога в чесному двобої: мечем і щитом, – продовжував він, вимахуючи шпагою в одній руці і шматком свинини в іншій.
– Хто
