тобі, – перервав його прочанин, – що ні грошей, ні твоєї віддяки мені не треба. Провести тебе я можу. Навіть можу захистити тебе, оскільки вступитися за єврея перед сарацинами навряд чи заборонено християнину. А потім я проведу тебе до місця, де ти зможеш знайти собі гідних захисників. Ми вже неподалік від Шефілда. В цьому місті ти легко розшукаєш своїх одноплемінників і знайдеш у них притулок.
– Нехай благословить тебе Іаков, добрий юначе! – мовив єврей. – У Шефілді я знайду притулок у мого родича Зарета, а потім віднайду якийсь спосіб проїхати далі.
– Гаразд, – сказав прочанин. – Отже, в Шефілді ми попрощаємось. За півгодини ми будемо там.
За ці півгодини жоден з них не зронив більш ні слова; прочанин, мабуть, вважав нижче своєї гідності розмовляти з євреєм без крайньої потреби, а той не смів звертатися до людини, яка здійснила подорож до Гробу Господнього і тому мала на собі печать святості. Зупинившись на вершині пологого схилу, прочанин вказав на місто Шефілд, що розляглося біля підніжжя, і мовив:
– Осьде ми попрощаємось.
– Але не раніше, ніж бідний єврей викаже вам свою вдячність, хоч я й не смію просити вас завітати до мого родича зарета, який допоміг би мені винагородити вас за доброту, – сказав Ісаак.
– Кажу тобі, – мовив прочанин, – ніякої винагороди мені не потрібно. Якщо в довгому списку твоїх боржників знайдеться який-небудь бідний християнин і ти заради мене врятуєш його від боргової тюрми та кайданів, я вважатиму, що отримав свою винагороду.
– Зажди! – вигукнув Ісаак, хапаючи його за полу. – Я хотів би зробити для тебе більше. Господь відає, який я бідний… Авжеж, Ісаак – найбідніший серед своїх одноплемінників. Та пробач мені, якщо я спробую вгадати, що для тебе зараз найважливіше…
– Якщо ти вгадав, що мені зараз потрібно, – сказав прочанин, – ти все одно не зміг би мені це дати, навіть якби був таким багатим, яким прикидаєшся бідним.
– Прикидаюся бідним? – перепитав єврей. – Повір, я сказав щиру правду: мене розорили, пограбували, я у боргах. Лихі руки відняли в мене весь мій крам, гроші, кораблі і все, що я мав… Та все ж я знаю, що тобі потрібно, і, може, зумію тобі допомогти. Зараз ти понад усе хочеш мати коня та зброю.
Прочанин мимохіть здригнувся і, рвучко обернувшись до нього, спитав:
– Як ти здогадався?
– Байдуже, як я здогадався, аби лишень мій здогад був вірним. І коли вже я знаю, що тобі потрібно, я це роздобуду.
– Зваж на моє становище, мій одяг, мої обітниці…
– Я знаю вас, християн, – заперечив єврей. – Знаю, що найзнатніші серед вас у марновірному каятті беруть у руки ціпок прочанина і пішки вирушають у далеку путь, щоб уклонитися праху мерців.
– Не богохульствуй! – строго перервав його прочанин.
– Пробач, – сказав Ісаак. – Я сказав це, не подумавши. Але вчора ввечері, та й сьогодні зранку в тебе вихопилося кілька слів, що, мов іскри, вибиті кресалом,
