звання лицарів, що бажали взяти участь у турнірі. За південними ворітьми на невеликому пагорбі стояли п’ять розкішних наметів, прикрашених стягами коричневого та чорного кольорів; це були кольори, вибрані розпорядниками турніру. Стрічки на всіх наметах були того ж кольору. Перед кожним наметом висів щит його хазяїна-лицаря, а поруч зі щитом стояв зброєносець, одягнений дикуном, або фавном, або якимось іншим чудернацьким створінням – залежно від смаків свого хазяїна. Середній, почесний намет був наданий Бріану де Буа-Жільберу. Чутки про його неперевершене мистецтво у всіх лицарських вправах, а також його близькі зв’язки з лицарями, які влаштували цей турнір, спонукали розпорядників не лише прийняти його до свого кола, але навіть обрати своїм головою, незважаючи на те, що він лише недавно прибув до Англії. Поруч з його наметом з одного боку стояли намети Реджинальда Фрон де Бефа і Філіппа де Мальвуазена, а з другого – Х’юго де Гранменіля, родовитого барона, один з предків якого був лордом-сенешалем[131] за часів Вільгельма Завойовника і його сина Вільгельма Рудого. П’ятий намет належав іоанітові Ральфу де Віпонту, великому землевласникові з містечка Гесер, що лежить неподалік від Ешбі де ля Зуш.
Майданчик з наметами був обгороджений міцним частоколом і з’єднувався з ареною широким пологим спуском, що також був обнесений огорожею. Уздовж частоколу вишикувалися стражники. За північними воротами арени на такому ж обгородженому майданчику розміщувався намет, призначений для лицарів, які побажають викликати на бій розпорядників турніру. Тут були приготовані різноманітні страви і напої, а поруч сиділи ковалі, зброярі та інші майстри і слуги, ладні будь-якої миті надати бійцям потрібну послугу. Вздовж огорожі були влаштовані особливі галереї, завішані гобеленами і встелені килимами. На килимах лежали подушки, щоб дами і знатні глядачі могли відпочити тут якомога комфортніше. Вузький простір між цими галереями й огорожею був відданий дрібномаєтним фермерам, або так званим йоменам, тому ці місця являли собою щось на зразок партеру в нашому театрі. Що ж до простолюду, то він мав розміститися на сидіннях, зроблених з дерну на схилах найближчих пагорбів, що надавало глядачам змогу бачити жадане видовисько поверх галерей і чудово роздивитися все, що відбувається на арені. Крім того, кілька сот чоловік вмостилися на гілках дерев, що оточували галявину; навіть дзвіниця найближчої сільської церкви кишіла глядачами.
У середині східної галереї, напроти центру арени, було узвишшя, де під балдахіном з королівським гербом стояло високе крісло, подібне до трону. Навколо цієї почесної ложі юрмилися пажі, зброєносці, стражники в пишному одязі, і з усього було видно, що це місце призначається для принца Джона і його почту. Напроти королівської ложі, посередині західної галереї, височів інший поміст, оздоблення якого було не таким розкішним, проте вражало розмаїттям барв. Там теж стояв трон, обтягнений червоною і зеленою тканиною,
