нелегка, а вітер дув прямо назустріч, мантиляв плащем і продушував спереду спиці парасольки.
Дихати йому стало важче; годинник на площі поблизу вибив чверть п’ятої, він бачив з-під парасольки легкі короткі кроки людей, які йшли йому назустріч, скреготали, коли їх гальмували, колеса возів, крутилися повільніше, коні випрямляли тонкі передні ноги, сміливо, як сарни в горах.
Тут Рабанові здалося, що він здолає і цей довгий кепський час наступних двох тижнів. Адже це всього два тижні, значить, якийсь обмежений час, і навіть якщо неприємностей щодалі прибуватиме, час, упродовж якого їх треба переносити, таки поменшуватиметься. Тим-то мужність безсумнівно зросте. «Усіх, хто хоче мучити мене і хто зараз зайняв увесь простір навколо мене, мало-помалу витіснить добрий перебіг цих днів, для чого навіть не знадобиться моя допомога. І я можу, що природним чином вийде, бути слабким і тихим і дозволяти робити з собою що завгодно, а проте все владнається просто завдяки плинові днів.
А крім того, не можна мені вчинити так, як я завжди робив у дитинстві за всіляких сумнівних авантур? Мені навіть не потрібно самому їхати в село, я пошлю туди тіло. Якщо воно похитується, виходячи за двері моєї кімнати, то це похитування свідчить не про боязнь чогось, а про його, тіла, нікчемність. І це зовсім не хвилювання, якщо воно спотикається на сходах, якщо, ридаючи, їде в село і, плачучи, їсть там свою вечерю. Бо ж я, я лежу тим часом у своєму ліжку, гладко укритий жовто-коричневою ковдрою, під вітерцем, який продуває кімнату. Коляски та люди на вулиці нерішуче їздять і ходять по голій землі, бо я ще бачу сни. Візники і перехожі боязкі і кожен свій крок уперед вимолюють у мене поглядом. Я підбадьорюю їх, вони не зустрічають перешкод.
У мене, коли я так лежу в ліжку, фігура якогось великого жука, жука-оленя або хруща, на мою думку».
Перед вітриною, де за мокрим склом висіли на поличках маленькі чоловічі капелюхи, він зупинився і подивився на них, зшиливши губи. «Ну, мого капелюха на канікули ще стачить, – подумав він і пішов далі, – а якщо мене через мій капелюх ніхто не виносить, то тим краще.
Велика фігура жука, так. Я виставляв себе так, наче йшлося про зимову сплячку, і притискав ніжки до свого опуклого тулуба. І я прошепчу кілька слів, це будуть вказівки моєму тілу, яке у мене ледве стоїть на ногах, скоцюрблене. Невдовзі я буду готовий – воно поклониться, воно піде швидко і все найкращим чином виконає, а я собі полежу».
Він досяг арки з округлим склепінням, що стояла окремо на вершині цієї крутої вулиці і виводила на маленьку площу, оточену безліччю вже освітлених магазинів. Посеред площі, дещо затемнений через світло з боків, знаходився низький пам’ятник замисленій сидячій людині. Люди рухалися, як вузькі протисонцеві козирки перед джерелами світла, а що калюжі розливали весь цей блиск ушир і вглиб, то вигляд площі невпинно змінювався.
Рабан досить далеко просунувся по площі, хоча і відскакував од стрімких возів, стрибав з окремих
