Стук у браму. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Стук у браму - Франц Кафка страница 18

Стук у браму - Франц Кафка

Скачать книгу

потім важкі вуличні годинники на тонких стовпах, потім чоловіки з великими плакатами на грудях і спині, які різнобарвними буквами сповіщали про гульбини, потім побігачі… [Дві сторінки пропали.] …маленька компанія. Дві панські коляски, що проїхали через площу і пірнули в якийсь узвіз, затримали кількох чоловіків з цієї компанії, але за другою коляскою – вони вже після першої боязко зробили таку спробу – чоловіки ці знову з’єдналися в одну юрбу з іншими, разом з якими потім довгим рядком ступили на тротуар і протиснулись у двері кав’ярні, облиті вогнями електричних лампочок, які висіли над входом.

      Громаддя трамвайних вагонів сунулося поряд, інші невиразно зупинялися в далеких вулицях.

      «Як вона горбиться, – думав Рабан, дивлячись на цю картину, – ніколи вона, по суті, не тримається прямо, і, можливо, спина у неї кругла. Мені доведеться часто помічати це. І рот у неї дуже широкий, і нижня губа безсумнівно випнута, авжеж, зараз я пригадую і це. А сукня? Звичайно, я нічого не тямлю в сукнях, але ці облиплі рукави, безумовно, бридкі, схожі на якісь пов’язки. А капелюх, криси якого в кожному місці по-різному загинаються вгору над личком! Але очі в неї гарні, вони карі, якщо не помиляюся. Всі говорять, що в неї гарні очі».

      Коли перед Рабаном зупинився трамвай, до сходинок вагона з усіх боків ринули люди з прикритими парасольками, які вони тримали сторч у притиснутих до плечей руках. Рабана, що стискав валізу під пахвою, стягнули з тротуару, і він добряче брьохнувся у невидиму калюжу. У вагоні на лавці стояла навколішках якась дитина і притискала кінчики пальців обох рук до губ, немов прощалася з кимось, хто зараз ішов. Кілька пасажирів зійшли і мали мимоволі пройти кілька кроків уздовж вагона, щоб вибратися з товкотнечі. Потім одна дама піднялася на першу сходинку, її шлейф, який вона притримувала обома руками, обвив їй ноги. Якийсь пан тримався за мідний поручень і, піднявши голову, щось говорив цій пані. Усі, хто хотів увійти у вагон, чекали цього як Бога з неба. Кондуктор кричав.

      Рабан, який стояв тепер край сповненої чекання групи, обернувся, бо хтось вигукнув його ім’я.

      – А, Лемент, – сказав він повільно і подав юнакові мізинець руки, в якій тримав парасольку.

      – От він, значить, наречений, що їде до нареченої. У нього страшенно закоханий вигляд, – мовив Лемент і посміхнувся потім із закритим ротом.

      – Авжеж, даруй, що я їду сьогодні, – сказав Рабан. – Я написав тобі в другій половині дня. Я б, звичайно, залюбки поїхав би з тобою завтра, але завтра субота, все буде переповнене, а їхати довго.

      – Дарма. Ти, правда, обіцяв, але коли закохаєшся… Ну, так поїду один. – Лемент стояв однією ногою на тротуарі, іншою – на бруківці і переступав з ноги на ногу. – Ти хотів зараз сісти в трамвай; він саме рушає. Давай підемо пішки, я проведу тебе. Часу ще достатньо.

      – Чи не пізно вже, справді?

      – Не дивно, що ти педантичний, але у тебе справді є ще час. Я не такий педантичний, тому я зараз і розминувся з Гіллеманом.

Скачать книгу