псалми, прогугнявлені з провансальським акцентом.
– Він замовив месу, щоб у цих клятих півчих сицилійського короля була якась робота! – верескливо вигукнула стара, що стояла в натовпі під вікном. – Подумати тільки! Тисячу паризьких ліврів за одну обідню! Та ще з податків за продаж морської риби на паризьких базарах!
– Тихо, стара! – озвався товстий і статечний городянин, який стояв біля торговки рибою і тому весь час затуляв собі носа. – Обідню треба було відправити. Чи, може, ви хочете, щоб король знову захворів?
– Добре сказано, пане Жіль Рогатий, королівський хутрянику! – вигукнув малий школяр, який учепився за колону.
Всі школярі зустріли злощасне прізвисько бідного королівського хутряника вибухом реготу.
– Рогатий! Жіль Рогатий! – вигукували одні.
– Comitus et hirsutus![8]
– Авжеж! Тільки так! – не вгавало мале чортеня з колони. – А що тут смішного? Вельмишанований Жіль Рогатий, брат метра Жеана Рогатого, двірського судді, син метра Майє Рогатого – головного Венсенського лісничого, всі вони – городяни Парижа, всі одружені, всі батьки й сини!
Регіт посилився. Товстий хутряник мовчки намагався сховатися від звернутих на нього звідусіль поглядів. Та марно він прів і сопів. Його зусиль вистачало тільки, щоб, подібно до того, як вбивають у дерево клин, втискати між плечі сусідів своє багрове з досади та гніву широке апоплексичне обличчя.
Нарешті один з присутніх, такий же гладкий, низенький і статечний, як і хутряник, прийшов йому на допомогу.
– Яка гидота! Де це видано, щоб школярі так зневажали городянина! За моїх часів їх відшмагали б різками, а потім і спалили б на вогнищі з тих самих різок.
Зграя школярів наче вибухла.
– Агов! Хто це там стогне? Що за лиховісний пугач?
– Стривай! Я його знаю, – сказав один, – це метр Андрі Мюньє.
– Один з чотирьох присяжних бібліотекарів університету! – додав другий.
– У цій лавочці всього по чотири, – вигукнув третій, – чотири земляцтва, чотири факультети, чотири свята, чотири економи, чотири виборці, чотири бібліотекарі.
– Чудово, – підтримав його Жеан Фролло, – то нехай їх чотири чорти і вхоплять!
– Мюньє, ми спалимо твої книжки!
– Мюньє, ми відлупцюємо твого слугу!
– Мюньє, ми полапаємо твою жінку!
– Гладеньку пані Ударду!
– Яка вона свіжа й весела, наче вже вдовиця!
– Хай вам чорт! – пробурмотів метр Андрі Мюньє.
– Метре Андрі, – знову озвавсь од своєї колони Жеан, – замовкни, а то я впаду тобі на голову.
Метр Андрі глянув угору, неначе вимірюючи очима висоту колони і визначаючи вагу шибеника, про себе помножив їх на квадрат швидкості й замовк.
Жеан, лишившись
Рогатий і кошлатий (латин.)
