хутенько обернулися до майдану.
– Невже це справді наш вельмишановний ректор, метр Тібо? – спитав Жеан Фролло, який, приліпившись до однієї з внутрішніх колон, не міг побачити, що діється зовні.
– Так, так, – відповіли йому, – це таки він, авжеж, метр Тібо, наш ректор!
То й справді, ректор і всі університетські сановники урочисто вирушили зустрічати послів і саме перетинали Палацовий майдан. Школярі, притулившись на підвіконні, зустріли їх глузливими вигуками та іронічними оплесками. У ректора, який очолював той похід, влучив перший, найдошкульніший залп в’їдливих дотепів.
– Добридень, пане ректор! Агов! Добридень вам кажуть!
– Як же він сюди потрапив, старий гравець? Невже залишив свої кості?
– Як він гарцює на своєму мулі! А вуха у мула коротші, ніж у ректора!
– Агов! Добридень, пане ректор Тібо! Tybalde aleator[9]. Старий дурень! Старий грак!
– Нехай вам бог помагає! Скільки разів цієї ночі вам випадала подвійна шістка?
– Ох, яка препогана у нього пика, сіра, виснажена, пом’ята. Це все від пристрасті до гри в кості!
– Куди це ви так трюхикаєте, Тібо? Tybalde ad dados[10], задом до Університету і передом до Міста?
– Він їде наймати помешкання на вулиці Тіботоде[11], – крикнув Жеан Вітряк.
Зграя школярів, шалено аплодуючи, голосно повторила цей каламбур.
– Ви їдете на вулицю Тіботоде шукати помешкання, правда, пане ректор, партнере диявола?
Потім дійшла черга й до інших сановників.
– Геть педелів! Геть жезлоносців!
– Скажи-но, Робене Пуспен, а хто ото такий?
– Це Жільбер де Сюльї, Gilbertus de Soliaco, канцлер Отенського колежу.
– Стривай, ти зручніше примостився, – на ось мій черевик, жбурни йому в пику!
– Saturnalitias mittimus ecce nuces[12].
– Геть усіх шістьох богословів з їхніми білими стихарями!
– Так це богослови? А я гадав, це ті шість білих гусок, що їх дала місту свята Женев’єва за маєток Роньї!
– Геть медиків!
– Геть диспути на визначені й довільні теми!
– Лови мою шапчину, канцлере святої Женев’єви! Ти скривдив мене! Це правда: він віддав моє місце в нормандському земляцтві малому Асканіо Фальцаспаді з провінції Бурж, бо той – італієць!
– Це несправедливо, – погодились всі школярі. – Геть канцлера Женев’єви!
– Гей ви, метре Жоакен де Ладеор! Агов, Луї Даюїль! Агов, Ламбере Октеман!
– Сто чортів довіреному німецького земляцтва!
– І капеланам Святої Каплиці з їхніми сірими хутряними накидками; cum tunicis grisis!
– Seu de pellibus grisis fourratis![13]
– Гей, магістри мистецтв! Усі, хто в гарних чорних мантіях! Усі, хто в гарних червоних мантіях!
– Непоганий хвіст у ректора!
– Можна подумати, що це венеційський дож їде на заручини з морем.
– Дивись,
Тібо – гравець у кості (латин.)
Тібо з гральними костями (латин.).
Thibautodе (фр.). – тогочасна назва однієї з вулиць Парижа; при іншому написанні: Thibaut aux des означає те саме, що й наведене вище латинське: «Тібо з гральними костями».
А ось вам і горішки до свята (латин.).
Підбиті сірим хутром (середньовічна латинь).
