і страшна спокуса охопила його.
– Ох, – сказав поет, – з якою радістю я б утопився, коли б вода була не така холодна!
І тоді він у відчаї вирішив: якщо вже не можна втекти від папи блазнів, від полотнищ Жеана Фурбо, святкового деревця, потішних вогнів і петард, то краще буде зухвало кинутися в самісіньке серце свята й піти на Гревський майдан.
«Там мені принаймні, – подумав поет, – залишиться від святкового вогнища хоч якась головешка, щоб зігрітися, і я, може, повечеряю хоч крихтами з тих трьох величезних цукрових кренделів у формі королівських гербів, які виставлено для частування паризького люду».
II. Гревський майдан
У наші дні від колишнього Гревського майдану залишився тільки ледь помітний слід – чарівна башточка в північному кутку. Але і її вже майже поховано під грубим шаром фарби, якою заліплено чіткі грані її скульптурних прикрас, і, мабуть, незабаром башточка зникне зовсім, затоплена повінню нових будинків, що так швидко поглинає всі старі паризькі будівлі.
Людям, що, як і ми, ніколи не можуть пройти Гревським майданом, не глянувши із співчуттям та симпатією на цю бідну башточку, затиснуту між двома спорудами часів Людовіка XV, нетрудно відтворити в своїй уяві групу будівель, до яких вона належала, і весь готичний майдан XV століття.
Він, як і тепер, мав форму неправильної трапеції, оточеної з одного боку набережною, іще з трьох – рядом високих, вузьких і похмурих будинків. Удень там можна було милуватися різноманітністю цих оздоблених кам’яними або дерев’яними скульптурами споруд, що вже й на той час були довершеним взірцем будівель всіляких архітектурних стилів середньовіччя від одинадцятого до п’ятнадцятого століття. Були тут і прямокутні вікна, що починали витісняти стрілчасті, й напівкруглі романські, на зміну яким свого часу прийшли стрілчасті і які разом з ними ще прикрашали другий поверх старовинного будинку Роландової вежі на розі майдану і набережної Сени, біля вулиці Чинбарів. Уночі серед цієї маси будинків можна було розгледіти лише чорну зубчасту лінію дахів, що гострими кутами стирчали довкола майдану. Однією з головних відмінностей між теперішніми містами й містами стародавніми є те, що сьогодні на майдани та вулиці дивляться фасади будинків, а колись на них дивилися причілки. Минуло вже два століття, як будинки повернулися фасадами до вулиць.
На східному боці майдану, в центрі, височіла громіздка, змішаного стилю споруда, що складалася з трьох суміжних будівель. Вона мала три різні назви, які пояснювали її історію, призначення й архітектуру: «Будинок дофіна», бо тут мешкав Карл V, коли він ще був дофіном; «Торговельна палата», бо в ній містилась міська ратуша; «Будинок з колонами» (domus ad piloria), бо ряд грубих колон підпирав три його поверхи. Тут було все потрібне для жителів такого славного міста, як Париж: каплиця, щоб молитися; зал для судових засідань, щоб чинити суд і розправу над королівськими підданими; а під самісіньким дахом – арсенал, повний вогнепальної
