style="font-size:15px;"> Кізка підняла передню ніжку й стукнула ратичкою один раз по тамбурину. Справді, був перший місяць – січень. Натовп зааплодував.
– Джалі, – знову спитала дівчина, перевернувши тамбурин другим боком, – яке сьогодні число?
Джалі підняла позолочену ратичку і вдарила шість разів у тамбурин.
– Джалі, – провадила далі циганка, знову перевернувши тамбурин, – котра зараз година.
Кізка вдарила сім разів, і куранти на вежі «Будинку з колонами» зараз же вибили сьому.
Народ був у захваті.
– Це чаклунство! – почувся зловісний голос у натовпі. То був голос чоловіка, який не зводив очей з циганки.
Дівчина затремтіла і обернулась, але оплески заглушили той загрозливий вигук. Вона знову повернулась до кізки.
– Джалі, як ходить метр Гішар Гран-Ремі, капітан міських стрільців, під час процесії на Стрітення?
Кізка стала на задні ніжки й почала мекати, пересуваючись так кумедно й поважно, що всі глядачі зайшлися реготом від цієї пародії на святенницьке благочестя капітана стрільців.
– Джалі, – знову спитала дівчина, підбадьорена дедалі більшим успіхом, – а як виголошує промову королівський прокурор духовного суду метр Жак Шармолю?
Кізка сіла й замекала, так дивно підкидаючи передні ніжки, що все в ній – поза, рухи, звуки – одразу нагадали Жака Шармолю, бракувало тільки поганої французької i латинської вимови.
Натовп аплодував щосили.
– Святотатство! Блюзнірство! – знову почувся голос лисого чоловіка.
Циганка обернулася.
– Ах, – промовила вона, – знову цей лихий чоловік.
Потім, закопиливши нижню губу, дівчина зробила гримасу, як видно, звичну їй, повернулася на каблучку й почала збирати в тамбурин пожертви глядачів.
Крупні й дрібні срібні монети, ліарди з орлом сипалися дощем. Коли танцюристка підійшла до Гренгуара, він необачно засунув руку в кишеню, й циганка зупинилась.
– Хай йому чорт! – сказав поет, знайшовши на дні своєї кишені те, що там було, тобто нічого. А молода дівчина все стояла біля нього, дивлячись великими очима, і, простягнувши до нього тамбурин, чекала. Чоло Гренгуара вкрилося великими краплями поту.
Якби в його кишені були всі скарби Перу, він без вагання віддав би їх танцівниці, але Гренгуар не мав золота Перу, та й самої Америки на той час іще не відкрили.
Несподіваний випадок виручив його.
– Ти вшиєшся звідси, єгипетська сарано? – пролунав гострий голос із найтемнішого кутка майдану.
Дівчина злякано обернулась. То крикнув уже не лисий чоловік, голос був жіночий, нестямний і злий.
Але той крик, що так налякав циганку, розвеселив юрбу хлопчаків, які вештались по майдану.
– Це затворниця з Роландової вежі! – закричали вони, нестримно регочучи. – Це лахмітниця
