робила його схожим на рухливі мулярські підмостки. Маючи нахил до благородних і класичних порівнянь, Гренгуар у думці назвав його живим триніжком Вулкана.
Цей живий триніжок, порівнявшись із поетом, привітав його тим, що підсунув йому під самісіньке підборіддя свою шапку, немов чашку для гоління, і крикнув майже у вухо:
– Señor caballero, para comprar un pedaso de pan![36]
«Здається, – подумав Гренгуар, – цей теж говорить, але якоюсь чудернацькою мовою; він щасливіший за мене, якщо розуміє її».
Потім думки його раптом повернули в іншому напрямі, він ляснув себе по лобі й вигукнув:
– До речі, що в біса вони хотіли сказати сьогодні вранці отим своїм «Есмеральда»?
Прискорив ходу, але щось утретє загородило йому дорогу. Це щось, чи, точніше, хтось – то був низенький, з бородатим єврейським обличчям сліпець, який наче веслував своєю палицею і якого мовби тягнув на буксирі великий пес. Сліпий прогугнявив з угорським акцентом:
– Facitote caritatem![37]
– Слава богу! – озвався П’єр Гренгуар. – Нарешті хоч один заговорив людською мовою. Очевидно, я видаюся їм дуже милосердною людиною, якщо у мене просять милостиню, дарма що мій гаманець геть порожній. Друже мій, – звернувся він до сліпця, – на тому тижні я продав останню свою сорочку; оскільки ви розумієте лише мову Ціцерона: vendidi hebdomade nuper transita meam ultimam chemisam![38]
Сказавши це, він одвернувся від сліпого й пішов далі; але сліпий теж рушив швидше, за ним, поспішаючи і грюкаючи милицями та жебрацькими мисочками об бруківку, кинулися паралітик та безногий. І всі троє, штовхаючись, наступаючи нещасному Гренгуарові на п’яти, завели свою пісню.
– Caritatem![39] – почав сліпий.
– La buona mancia![40] – підхопив безносий.
А паралітик, завершуючи музичну фразу, повторював:
– Un pedaso de pan![41]
Гренгуар затулив вуха.
– О вавилонське стовпотворіння! – крикнув він і побіг. Побіг і сліпий. Побіг паралітик. Побіг безногий.
А далі, в міру того, як він заглиблювався у вулицю, безногих, сліпих, кульгавих, безруких, однооких і вкритих виразками прокажених ставало більше й більше: вони вилазили з сусідніх провулків, з будинків, з підвалів, і всі вили, ревли, скавуліли, звиваючись і шкутильгаючи, по пояс у грязюці, мов слимаки після дощу, сунули туди, де блищало світло.
Гренгуар, невідступно супроводжуваний своїми трьома переслідувачами, не знаючи до пуття, чим це скінчиться, йшов розгублений серед натовпу, обходячи кульгавих, переступаючи через безногих, застряючи ногами в цьому мурашнику калік, мов судно англійського капітана серед скупчення крабів.
Спробував повернути назад. Але було вже пізно. Весь цей легіон на чолі з трьома жебраками зімкнувся за ним. І поет ішов далі, гнаний нестримним натиском юрби, страхом і водночас запамороченням, що перетворювало все довколишнє на якийсь кошмарний сон.
Нарешті дістався
Сеньйоре рицар, подайте на шматок хліба! (Ісп.)
Подайте милостиню! (Латин.)
Минулого тижня я продав свою останню сорочку (середньовічна латинь).
Милостиню! (Латин.)
Подайте! (Іт.)
Шматок хліба! (Ісп.)
