мабуть, жартуєш. Хочеш побачити, як я прошу людей голосувати за тебе? Та через мене ти втратиш більше голосів, ніж через Вірджинію.
– А чом би й ні? – втрутилася Емма. – Ти вже віддав видавцеві свій останній рукопис і завжди казав, що досвід із перших рук корисніший, ніж сидіння у книгозбірні за вивчанням нескінченних фактів.
– Але ж у мене попереду напружений день, – запротестував Гаррі.
– Певна річ, так і є, – скривилася Емма. – Звіримо графік: ти ведеш Джессіку до школу вранці, забираєш її вдень, і ви повертаєтесь додому.
– Гаразд. Я поїду з тобою, – здався Гаррі. – Але винятково як спостерігач, згода?
– Доброго дня, сер, мене звати Джайлз Беррінґтон. Сподіваюсь, я можу розраховувати на вашу підтримку на загальних виборах двадцять п’ятого жовтня? – сказав він, спілкуючись із виборцем.
– Звісно, можете, пане Беррінґтон. Я завжди голосую за торі.
– Спасибі, – подякував Джайлз, швидко переходячи до наступного.
– Але ти ж кандидат від лейбористів, – нагадав Гаррі шваґрові.
– У виборчому бюлетені немає жодної згадки про партії, – пояснив Джайлз, – лише імена кандидатів. То навіщо його розчаровувати? Доброго дня, мене звати Джайлз Беррінґтон, і я сподіваюся…
– І можете продовжувати сподіватися, бо я не буду голосувати за такого самовдоволеного пана.
– Але ж я кандидат від лейбористів, – заперечив Джайлз.
– Це не перешкоджає вам бути паном. Ви такий само гидкий, як і Френк Пекенгем, зрадник свого класу.
Гаррі намагався не засміятися, коли чоловік пішов геть.
– Доброго дня, мадам, мене звати Джайлз Беррінґтон.
– О, приємно познайомитися, сер Джайлз. Я стала вашою палкою шанувальницею відтоді, як ви отримали «Воєнний хрест» за Торбук, – кандидат низько вклонився. – І хоча я зазвичай голосую за лібералів, цього разу можете покластися на мене.
– Дякую, мадам, – знову вклонився Джайлз.
Вона обернулася до Гаррі, котрий посміхнувся і підняв капелюха.
– І вам не треба обтяжувати себе підійманням капелюха, пане Кліфтон, бо я знаю, що ви народилися на Стілл-Гаус-лейн, – і це ганебно, що ви голосуєте за торі. Ви – зрадник свого класу, – додала вона перед тим, як піти.
Настала черга Джайлза стримуватися від сміху.
– Навіть не думав, що я створений для політики, – зауважив Гаррі.
– Доброго дня, сер, мене звуть…
– Джайлз Беррінґтон, я знаю, – перебив його чоловік, відмовляючись від простягнутої руки Джайлза. – Ви тиснули мені руку годину тому, пане Беррінґтон, і вже я вам сказав, що буду голосувати за вас. Але тепер уже не впевнений.
– Завжди так погано? – поцікавився Гаррі.
– О, може бути й набагато гірше. Але якщо вирішив балотуватися, не дивуйся, що є люди, які заради задоволення можуть закидати тебе гнилими помідорами.
– Я
