і «Нагірна проповідь» відповідно, а Емма з Ґрейс продекламували вірші улюблених поетів своєї матері. Емма обрала Шеллі:
Співуча голосільнице, ридай,
Хто ще, як він, жадати смів вершини?
Щасливі, хто життя прожив, мов Рай,
Чиє крізь часу ніч ще світло лине[17].
Ґрейс прочитала з Кітса:
Не про життя гадай, про вічну тьму!
Той ніжний звук не для його ушей!
Він далі йде, в самотню кліть німу,
Й сідає в попіл, щоб у вечір цей
Прощення вимолить за всі гріхи людей[18].
Коли громада потягнулася з церкви, кілька людей запитали, хто та приваблива жінка, котра йде попідруч із сером Джайлзом. Гаррі навіть подумати не міг, що передбачення Елізабет може здійснитися. Одягнена цілком у чорне, Вірджинія стояла праворуч від Джайлза, коли труну Елізабет опускали в могилу. Гаррі пригадав слова тещі: «Але у мене є один козир у рукаві».
Після закінчення парастасу сім’ї та кільком близьким друзям запропонували приєднатися до Джайлза, Емми та Ґрейс у Беррінґтон-холі для того, що ірландці назвали б поминками. Вірджинія спритно переходила в скорботі від одного до іншого, поводячись так, ніби вона вже господиня в цьому будинку. Джайлз, здавалося, нічого не помічав, а якщо й помічав, то явного несхвалення не виказував.
– Вітаю, я леді Вірджинія Фенвік, – повідомила вона, коли вперше зустріла маму Гаррі. – А ви хто?
– Я пані Голкомб, – відповіла Мейзі. – Гаррі – мій син.
– О, так, звісно, – схаменулася Вірджинія. – Ви офіціантка чи щось таке?
– Я управителька «Ґранд-готелю» у Бристолі, – виправила її Мейзі, ніби маючи справу з набридливим клієнтом.
– Певна річ, так і є. Але мені знадобиться трохи часу, щоб звикнути до думки, що деякі жінки працюють. Розумієте, в моїй родині жінки ніколи не працювали, – патякала Вірджинія, вправно просуваючись далі, й Мейзі не встигла їй відповісти.
– Хто ви така? – поцікавився Себастьян.
– Я леді Вірджинія Фенвік, а ти хто, юначе?
– Себастьян Кліфтон.
– Так-так. Твоєму батькові вже вдалося знайти школу, яка тебе прийме?
– З вересня я навчатимусь у школі абатства Бічкрофт, – не здавався Себастьян.
– Непогана школа, – відповіла Вірджинія, – але навряд чи найкраща. Мої троє братів навчалися в Герроу, як і останні сім поколінь Фенвіків.
– А в яку школу ходили ви? – запитав Себастьян, коли до нього підбігла Джессіка.
– Ти не бачив Констебла[19], Себе? – поцікавилася вона.
– Дівчинко, не перебивай мене, коли я розмовляю, – обурилася Вірджинія. – Це дуже невиховано.
– Даруйте, панно, – вибачилася Джессіка.
– Я не «панна», до мене треба звертатися «леді Вірджинія».
– Ви не бачили Констебла, леді Вірджинія? – запитала Джессіка.
– Бачила,
Переклад Олександра Мокровольського.
Переклад Василя Мисика.
