style="font-size:15px;"> – Отже, мій батько отримує лише десять відсотків за кожну книжку, а ви – тридцять три?
– Еге ж, але я маю платити за оренду приміщення та податки, а також заробітну плату своєму персоналу, – спробував захищатися управитель.
– Тож моєму батькові було б дешевше повернути книжки, ніж заплатити вам повну суму, вказану на обкладинці?
Головний інспектор пошкодував, що сера Волтера Беррінґтона вже немає серед живих. Йому б сподобалася ця бесіда.
– Може, ви могли б мені сказати, сер, – продовжував Себастьян, – скільки книжок слід повернути.
– Вісім в оправі й одинадцять у м’якій палітурці, – відказав управитель, коли Гаррі заходив у приміщення.
Старший інспектор Блейкмор пояснив йому, що сталося, перш ніж додати:
– Цьго разу я не маю наміру притягати хлопця за крадіжку, пане Кліфтон, обмежуся лише попередженням. Я залишу вам, пане, подбати про те, щоб він надалі більше не робив нічого безвідповідального.
– Певна річ, старший інспекторе, – пообіцяв Гаррі. – Дуже вдячний вам і попрошу своїх видавців негайно ж відшкодувати нестачу книжок. А у тебе, хлопче, кишенькових грошей не буде доти, доки не повернеться кожен втрачений пенс, – додав він, звертаючись до Себастьяна.
Той закусив губу.
– Дякую, пане Кліфтон, – сказав управитель і дещо сором’язливо додав: – Якщо ви вже тут, сер, чи не будете такі люб’язні підписати решту примірників?
Коли Елізабет, матір Емми, лягла в лікарню на обстеження, то спробувала запевнити доньку, що хвилюватися нема про що, і попросила нічого не розповідати Гаррі або дітям, оскільки це тільки даремно їх зворохобить.
Та це, певна річ, викликало неспокій самої Емми, і як тільки вона повернулася до Беррінґтон-холу, то зателефонувала Джайлзу в Палату громад, а потім і своїй сестрі до Кембриджу. Ті обоє кинули все і наступним же потягом примчали до Бристоля.
– Будемо сподіватися, що наробила галасу з нічого, – сказала Емма, забираючи їх із Темпл-Мідс.
– Будемо сподіватися, що ти й справді пореш гарячку, – погодилася Ґрейс.
Джайлз у задумі задивився у вікно, коли вони мовчки їхали до лікарні.
Ще до того як доктор Лонґборн зачинив двері свого кабінету, Емма відчула, що новина не буде доброю.
– Хотів би знайти простий спосіб сказати вам це, – почав фахівець, коли вони сіли, – але боюся, що такого немає. Доктор Реберн, котрий лікував вашу матір упродовж кількох років, проводив планову перевірку і коли отримав результати своїх тестів, то передав їх мені, щоб я міг провести детальніше обстеження.
Емма стиснула п’ястуки, як школярка, що раніше робила, коли нервувала або переживала проблеми.
– Вчора, – продовжив доктор Лонґборн, – я отримав результати з клінічної лабораторії. Вони підтвердили підозри доктора Реберна: у вашої матері рак молочної залози.
– Це можна вилікувати? – миттю відреагувала Емма.
– Ще
