і поспілкувався із Сандрою, а Емму та Себастьяна познайомили з Софі.
– Це верблюд, – упевнено сказала мала, перш ніж хтось попросив її про це.
– Дромадер чи бактріан? – запитав Себастьян.
– Бактріан, – одразу відповіла вона.
– Але в нього лише один горб, – зауважив Себастьян.
Софі всміхнулася й одразу ж домалювала тварині ще один горб.
– В яку школу ти ходиш? – поцікавилася вона.
– У вересні піду до школи Святого Беди, – відповів Себастьян.
Гаррі пильно стежив за сином, який, либонь, чемно поводився із Софі, і побоювався, що він уже має свою думку, але тут Себастьян перемкнув свою увагу на один із малюнків хлопчиків, тоді, як завідувачка представила Гаррі Джессіці. Але та так захопилася своєю роботою, що навіть не підводила очей. Як він не намагався привернути увагу дитини, ніщо не могло порушити зосередженість дівчинки. Чи вона соромилася або, може, залякана? Цього Гаррі не міг знати.
Гаррі повернувся до Софі, яка теревенила з Еммою про свого верблюда. Вона запитала його, краще один горб чи два.
Поки Гаррі шукав відповідь на це запитання, Емма покинула Софі й підійшла до Джессіки, але, як і її чоловік, не спромоглася почути хоч слово від неї. Вона замислилася, чи їхня акція не закінчиться провалом: Джессіка поїде до Австралії, а їм залишиться Софі.
Емма відійшла побалакати з хлопчиком, якого звали Томмі, про його виверження вулкана. Більшість аркушів паперу були вкриті яскравим червоним полум’ям. Емма подумала, що цю дитину захотів би усиновити Фройд, оскільки хлопчик червоної фарби не шкодував.
Вона озирнулася, щоб побачити, як Себастьян базікає з Джессікою, при цьому пильно вдивляючись у її малюнок Ноєвого ковчега.
Здавалося, що вона його слухає, хоча й усе ще не підводила погляд. Себастьян покинув Джессіку, ще раз поглянув на малюнки Сандри та Софі, а потім пішов і став біля дверей.
За кілька хвилин завідувачка запросила всіх повернутися до її кабінету, щоб випити чаю.
Наливши три горнятка і запропонувавши печива, вона сказала:
– Ми зрозуміємо, якщо ви захочете піти, обдумати й, можливо, повернутися пізніше, або відвідати один із інших наших будинків, перш ніж прийняти остаточне рішення.
Гаррі вперто мовчав, очікуючи, чи втрутиться Себастьян.
– Я бачу, що всі три дівчинки дуже приємні, – озвалася Емма, – мені було майже неможливо вибрати між ними.
– Підтримую, – сказав Гаррі. – Можливо, варто зробити так, як ви пропонуєте, й обговорити це між собою, а потім повідомити своє рішення.
– Але це було б марною тратою часу, якщо ми всі хочемо ту саму дівчинку, – почувся голос Себастьяна, який демонстрував непохитну логіку дитини.
– Це означає, що ти вже вирішив? – запитав його батько, розуміючи, що як тільки Себастьян назве свій вибір, вони з Еммою зможуть його перемогти більшістю голосів, хоча й визнавав, що для Джессіки це не найкращий спосіб
