style="font-size:15px;"> – Ну звичайно, мені це не до вподоби, ваша честь, зовсім, зовсім не до вподоби!
– Роби, що тобі наказано, боягузе!
Нарешті вона знову простягла руку і махнула нею в повітрі. Цього разу зойкнули два голоси і скло забряжчало сильніше.
«Мабуть, тут є дуже багато парників для огірків! – подумала Аліса. – Цікаво, що вони будуть робити далі? От якби вони змогли витягти мене у вікно! Набридло вже лежати в цій кімнаті».
Вона очікувала, але деякий час нічого не чула. Нарешті долинули торохкотіння маленьких коліс і звуки багатьох голосів, що говорили всі разом. Вона розібрала слова:
– Де друга драбина?
– Мені було наказано принести тільки одну. Білл несе другу.
– Білле! Давай, хлопче, її сюди!
– Ось тут ставте їх, на цьому розі… Та ні, зв’яжіть їх спочатку!.. Але вони не сягають навіть до половини…
– Дурниці!..
– Ану, Білле, держи цю мотузку…
– А дах витримає?..
– Обережно, там хитається черепиця!..
– Ой, вона падає! Бережіть голови! – (Чутно гуркіт.) – Щоб вас! Хто це наробив?
– Мабуть, Білл…
– Хто полізе в димар?..
– Тільки не я! Сам лізь!..
– І не збираюсь!..
– Доведеться лізти Біллу…
– Гей, Білле, хазяїн сказав, що тобі доведеться лізти в димар!
– О, значить, вони посилають Білла в димар, чи не так? – говорила Аліса собі. – Здається, вони все чисто звалюють на Білла! Я б нізащо не погодилась бути на його місці. Цей комин досить таки вузький, але сподіваюсь, мені вдасться брикнути ногою.
Вона засунула ногу якомога далі в комин і очікувала, доки не почула, що якесь звірятко (яке саме, вона не могла визначити) шкрябається і дряпається в комині біля її ноги. Промовивши: «Це Білл», – вона щосили дригнула ногою і чекала, що буде далі.
Спочатку вона почула, як усі закричали хором:
– Дивіться, Білл!
Потім голос Кролика:
– Ловіть його, ви, коло огорожі!
Потім запанувала тиша, потім знов почали кричати всі разом.
– Підтримуйте йому голову… Давайте горілку…
– Не задушіть його…
– Як це сталося, друже? Що з тобою трапилося? Розкажи нам все!
Останнім почувся кволий, писклявий голосок («Це Білл», – подумала Аліса):
– Я й сам не знаю… Ні-ні, досить, дякую, мені вже краще… Але я надто схвильований, щоб розповісти… Єдине, що я знаю, – щось налетіло на мене, як ураган, і я вилетів геть, мов ракета!
– Справді, мов ракета, друже! – підтвердили інші.
– Доведеться спалити будинок! – долинув голос Кролика, і Аліса чимдуж гукнула:
– Якщо ви зробите це, я напущу на вас Діну! – Миттю запанувала мертва тиша. Аліса роздумувала: «Цікаво, що вони будуть робити далі? Якби вони мали хоч крихітку глузду, то розібрали б дах».
За
