був зовсім круглий. Проте вона нарешті обхопила гриб з обох боків, скільки сягали руки, і відламала по шматочку кожною рукою.
– Але який з них який? – запитала вона себе і відкусила трішечки від шматочка в правій руці, щоб з’ясувати його дію. За мить вона відчула страшний удар під підборіддя – вона вдарилася об власну ногу.
Ця раптова зміна дуже налякала її, і вона відчула, що не можна гаяти ні миті, бо продовжувала дуже швидко зменшуватися. Отже, вона зразу ж заходилася коло другого шматочка. Підборіддя у неї було так міцно притиснуте до ноги, що неможливо було розтулити рота. Зрештою їй вдалося зробити це і проковтнути крихітку від шматка в лівій руці.
– Диви, моя голова нарешті вільна! – захоплено вигукнула Аліса. Але захоплення швидко змінилося занепокоєнням, коли вона виявила, що її плечі кудись зникли. Єдине, що вона побачила, коли глянула вниз, була довжелезна шия, яка здіймалася, мов стеблина, над морем зеленого листя, що простяглося далеко внизу.
– Що це може бути за зелень? – дивувалася Аліса. – І куди поділися мої плечі? А ви, мої бідні рученята, чому я вас ніде не бачу? – Говорячи це, вона розмахувала руками в усі боки, але це викликало лише легеньке колихання далекого зеленого листя.
Оскільки, здавалося, не було ніякої надії дотягтися руками до голови, вона спробувала нахилити голову до рук і була в захваті, коли переконалася, що її шия легко, мов гадюка, згинається в усі боки. Їй саме вдалося вигнути шию у вигляді граційного зигзага, і тільки що вона хотіла пірнути головою в листя, яке виявилося верхів’ями дерев, серед яких вона недавно блукала, як раптом різке сичання примусило її рвучко відсахнутися. Велика голубка кинулася їй в обличчя, люто б’ючи крилами.
– Гадюка! – закричала Голубка.
– Я не гадюка! – обурено заперечила Аліса. – Дайте мені спокій!
– А я кажу, гадюка! – повторила Голубка трошки спокійніше і додала крізь ридання: – Я вже все перепробувала, але від них нема ніде рятунку!
– Я навіть уявлення не маю, про що ви говорите, – сказала Аліса.
– Я пробувала ховатися між коріннями, і на берегах, і під живоплотом, – продовжувала Голубка, не слухаючи Алісу. – Але ці прокляті гадюки! З ними немає ніякої ради.
Аліса все більше дивувалася, але вирішила мовчки чекати, доки Голубка не скінчить.
– Ніби мало клопоту з висиджуванням яєчок, – вела своє Голубка, – так ще доводиться день і ніч стерегти їх від гадюк! Адже за ці три тижні я ні на мить не заплющила очей!
– Мені дуже шкода, що вам завдали такого клопоту, – сказала Аліса, яка починала розуміти, про що йде мова.
– І саме тоді, коли я влаштувалася на найвищому дереві в лісі, – продовжувала Голубка, переходячи на крик, – саме тоді, коли я вважала, що нарешті здихалася від них, їм треба було звалитися сюди з неба! Тьху! Гадюка!
– Але я не гадюка, кажу вам! – заперечила Аліса. – Я… я…
– Ну! Хто ж ти тоді? – запитала Голубка. – Хіба не видно, що ти намагаєшся щось вигадати?
– Я… Я маленька
