ледве вимовила Аліса, зачхавшись.
Справді, в повітрі було занадто багато перцю. Навіть Герцогиня почихувала час від часу, що ж до дитини, то вона безупинно чхала і кричала, кричала і чхала. У кухні тільки двоє не чхали: куховарка та кіт, який сидів на припічку і посміхався на весь рот.
– Чи не будете ви такі ласкаві сказати мені, – заговорила несміло Аліса, бо не була певна, що
їй припадало говорити першій, – чому ваш кіт так посміхається?
– Це Кіт Сміюн, – пояснила Герцогиня, – тому й посміхається. Порося!
Останнє слово вона сказала з такою несподіваною люттю, що Аліса аж підскочила, але скоро зрозуміла, що це стосувалося немовляти, тому вона набралася сміливості й продовжувала:
– Я не знала, що бувають Коти Сміюни. Тобто я не знала, що коти взагалі вміють посміхатися.
– Вони всі вміють, – сказала Герцогиня, – і більшість з них посміхається.
– Я не знаю жодного, який посміхався б, – дуже ввічливо зауважила Аліса, надзвичайно задоволена тим, що зав’язалася розмова.
– Ти багато чого не знаєш, – промовила Герцогиня, – це факт.
Алісі зовсім не припав до душі тон цього зауваження, тому вона вирішила змінити розмову. В той час, як вона намагалася щось придумати, куховарка зняла з вогню казан із супом і зразу ж почала шпурляти все, що траплялося під руки, у Герцогиню та немовля. Спочатку полетіли щипці, за ними – справжня злива каструль, тарілок та полумисків. Герцогиня не звертала на них уваги, навіть якщо вони влучали в неї. А немовля так репетувало до цього, що важко було сказати, чи було йому боляче від ударів, чи ні.
– Ой, будь ласка, обережніше! Що ви робите! – кричала охоплена жахом Аліса, підстрибуючи. – Ой, пропав його дорогоцінний носик! – коли величезна каструля пролетіла зовсім поряд, мало не відірвавши носа немовляті.
– Якби кожен займався своїми справами, – хрипко буркнула Герцогиня, – світ обертався б швидше.
– Від цього ми б нічого не виграли, – промовила Аліса, яка дуже зраділа нагоді похвалитися деякими своїми знаннями. – Тільки подумайте, який клопіт буде з днем і ніччю. Розумієте, земля обертається навколо осі за двадцять чотири години. Так, у неї є вісь…
– Яка вісь? – обурилася Герцогиня. – Візьми її й повісь.
Аліса дуже стурбовано зиркнула на куховарку, щоб з’ясувати, чи та схильна здійснити цю загрозу. Але куховарка заклопотано мішала суп і, здається, не прислухалася. Тоді Аліса продовжувала:
– За двадцять чотири години, я гадаю… Чи, може, за дванадцять? Я…
– Ох, не чіпай мене, – відмахнулася Герцогиня, – я терпіти не можу цифр. – І вона знов почала бавити немовля, наспівуючи при цьому якусь колискову і щосили чукикаючи в кінці кожного рядка:
Бурчи, кричи на немовля,
Лупи його, як чхає,
Що те чхання нам дошкуля,
Маля прекрасно знає…
Гу! Гу! Гу!
Коли Герцогиня співала другий
