виконанню правил старозавітного Закону. Проте ми бачимо, що його праведність є зовнішньою.
Митар, який був публічним грішником і який не мав добрих діл, що їх міг би представити Богові, стояв у храмі ззаду, не смів підвести очей до неба, а лише молився: «Боже, милостивий будь мені, грішному».
Ісус Христос каже, що після цієї молитви фарисей вийшов осуджений, а митар – виправданий. Чому?
Митар, зрозумівши, що не має нічого, жодної людської праведності, яку може представити Господеві на своє оправдання, просив про Боже милосердя. Тільки тоді, коли людина стане перед Господом Богом не в зовнішньому вимірі людської побожності, а в глибокій скрусі серця, коли вона своїм внутрішнім зором побачить різницю між власною грішністю і Божою праведністю, – Він зможе зробити її досконалою і святою.
Бути досконалими, як наш Небесний Отець, – це Божий наказ, який звернений до кожної людини. Отці Другого Ватиканського Собору говорили про загальне покликання до святості. Стати святим – це завдання кожного з нас.
Одного разу в Матері Терези з Калькутти запитали: «Чи є для вас тягарем те, що всі вас вважають досконалою?» А вона відповіла: «Святість – це не розкіш, а перша необхідність». Для того щоб бути людиною з великої букви, треба щодня прямувати до святості, зростаючи в розумінні того, що досконалість може прийти тільки від Бога, і своїми ділами цю святість роздавати іншим людям.
Будьте досконалими, як Отець ваш Небесний досконалий, – це Божий наказ для братів-семінаристів. Бо час у семінарії – це період боротьби за досконалість. Щоб бути священником, треба спочатку бути доброю людиною, добрим християнином. Якщо семінарист, переходячи з року в рік, з курсу на курс, не позбавляється фарисейства і не зростає в глибокому особистому зв’язку з Христом, то готується бути не досконалим, не святим священником, а релігійним бюрократом. Це про такого священнослужителя, що чітко виконує всі вимоги і приписи, які дає Церква і до яких зобов’язує єпископ, каже псалмоспівець Давид: «Масніші від сметани його губи, серце ж його завжди готове до бійки» (Пс. 55, 22).
Ми сьогодні під час Літургії висвятимо чотирьох нових дияконів. За допомогою цього Таїнства Священства ці молоді хлопці ще глибше з’єднаються з єдиним святим – Ісусом Христом, силою і діянням Святого Духа. Зміст їхнього дияконського служіння – бути іконою Христа-Слуги. Адже Бог прийшов до нас нам служити. Поняття «дияконія» означає «служіння». Церква сьогодні хоче, щоб у рік Дияконії, в останній рік підготовки до Тисячодвадцятип'ятиріччя Хрещення Русі-України, цей заклик до служіння один одному в родині, у суспільстві, у Церкві вийшов на перше місце, як заклик до християнської та людської досконалості.
«Якщо ваша побожність не перевершить побожності фарисеїв і книжників – не увійдете в Царство Небесне!» – каже Ісус Христос до своїх учнів. Я невипадково хотів цей акт свячення здійснити у Львівській духовній семінарії. Прагну, щоб він став закликом для семінаристів не шукати зовнішньої вигідної життєвої позиції,
