їде з дому навчатися до певного освітнього закладу, то потрапляє в цілком нові обставини. У тому середовищі, у навчальному закладі їм треба наново відшукати Бога. А скільки людей сьогодні виїжджає з України на заробітки! Часто лише там, далеко від дому, вони віднаходять Бога, тому що починають розуміти, що без Церкви і Божої сили на чужині вижити неможливо.
Тому ми мусимо зростати у вірі, і той Великий піст має стати ще одним періодом нашого розвитку, щоб сила Господа Бога, Його закон і воля пройняли все наше життя. Часто люди на початку посту роблять собі якісь постанови. Кажуть: не їстиму того, не слухатиму того, не дивитимуся того. Коли ж закінчується піст, надолужують за всі сорок днів, хто чого не з’їв, не подивився і не випробував. Це виявляє брак віри, тому що ми хочемо пережити з Богом лише один період чи одну годину на день, а в інший час поводимося так, ніби Його немає. Помиляється той, хто вважає, що за час Великого посту своїми поклонами, умертвленням виконує свій християнський обов’язок. У такий спосіб ми лише вживаємо церковні обряди для того, щоб заспокоїти своє уражене сумління, і більше нічого в нашому житті не змінюється.
Спитаймо себе сьогодні, чи справді я є віруючий. Якою мірою Господь Бог присутній у моєму житті? Чи, може, я тільки частково є християнином, у певні години року, в певні моменти життя? Чи все моє життя сповнене Божою силою, Божим законом і Божою волею?
Щоб правильно пережити цей піст, почнімо його з прохання до Господа Бога, кажучи: «Боже, скріпи мою віру». Пам’ятаєте, апостоли колись прохали Всевишнього: «Додай нам віри» (пор. Мт. 17, 20). А Христос їм відповів: «Якщо б ви мали віру таку маленьку, як гірчичне зерно, ви б наказали отій горі посунутися і вона б вас послухала, бо нічого для вас не було б неможливого».
В одному селі в горах мені розповіли історію про гуцульську віру. Одному господареві дуже заважала гора перед його вікном, тому що заступала сонце. Чоловік одного разу почув слова священника, які щойно я вам цитував із розмови Христа з апостолами. Гуцул прийшов до хати і каже: «Я вірую. Горо, щоб зранку тебе тут не було». Вранці встає, відчиняє вікно – гора стоїть на місці. Він каже: «Я так і знав». Найбільшою горою, яка відділяє людину від Бога, є невірство.
Просімо Господа Бога у час Великого посту, щоб справді все наше життя просякло Божим світлом. Не робімо собі на початку посту постанов, які не схочемо виконувати після його закінчення. Час Великого посту – це час вправи, щоб навчитися чинити те, що будемо робити впродовж усього нашого життя. Нехай Господь Бог покріпить нас у вірі. І зробить нас справді віруючими людьми.
П’ятниця першого тижня Великого посту
с. Унів (Львівщина), Свято-Успенська Унівська лавра, 3 лютого 2012 року
Преподобні отці, браття і сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Насамперед хочу подякувати вам, що ви під вечір покинули всі справи і прийшли, щоб ми разом помолилися, бо так важливо є для сучасної
