Господь Бог дає нам посмакувати, наперед відчути те, що здійсниться тоді, коли Він удруге прийде у славі. Це ознака нашої надії.
Надія не є почуттям. Коли ми кажемо: сподіваюся, що завтра не буде дощу, тому прийду до церкви без парасольки, – тоді ми очікуємо того, чого ще немає. Натомість через чесноту надії ми вже маємо вічного Бога, який мешкає в нас і є запевненням нашого прийдешнього дня. Тому людина, яка покладається лише на свої сили, є найслабшою у цьому світі, яка покладається лише на своє багатство – найбіднішою, яка покладається на власне місце в суспільстві, на власний авторитет чи на інші способи, як завоювати собі цей світ, – найнемічнішою тощо. Ось чому ми кажемо, що надію може мати тільки віруюча людина.
Розповім вам одну історію, щоб пояснити, на чому ґрунтується християнська надія. Усім вам відомий вислів, який описує Ісуса Христа як доброго пастиря, котрий покидає дев’яносто дев’ять овець і шукає одну овечку, що загубилася (Ів. 10, 11). Роздумуючи над цим євангельським висловом, я довго не розумів, як почувається та загублена овечка, бо в нас в Україні не часто можна зустріти цих тварин. Аж під час відвідин однієї парафії я хотів показати людям, що єпископ має бути добрим пастирем, і мені на сцену вивели малесеньке ягнятко. Уявіть собі: те ягнятко десь зранку забрали від мами, воно весь день кричало, а тут його на шнурку вивели на сцену, де багато світла й шуму (пізніше мені сказали, що йому навіть робили заспокійливий укол). І тоді я взяв те ягнятко і поклав собі на плечі. Знаєте, що сталося? Тваринка якось так інстинктивно притулилася мордочкою до мого обличчя і заспокоїлася… Мені відразу стало мирно, тепло, а ягнятко заснуло. (Символом загубленого ягняти, якого добрий пастир має знайти і покласти собі на плечі, в єпископському одязі слугує омофор.) Повертаючись до вищезгаданого євангельського вислову, зауважу, що коли добрий пастир знаходить ту овечку, то її не б’є, не копає, не штовхає, не жене назад до того стада, яке вона покинула, а бере на плечі і сам несе.
Це добра наука для нас, бо ми часто уподібнюємося до загубленого ягняти. Проте яку велику радість і який мир ми можемо пережити, коли відчуємо, що хтось нас знаходить, не сварить за гріх, а лагідно бере на плечі! І ми йдемо, ступаючи по тих горах, каміннях Його ногами. Оце приклад надії!
Коли Господь Бог нас віднаходить, то ми потім можемо бути сильними, йти крізь життя Його ногами і надіятися попри всяку надію, як писала Леся Українка («Contra spem spero»). Це стається тому, що маємо силу, яка походить не від наших зусиль, не від нашого багатства чи наших можливостей. Це сила, яку дарує нам Господь Бог, і її не можна втратити. Ніхто її не може в нас забрати, жодна економічна криза. Апостол Павло казав, що ні ангели, ні сили не можуть його відділити від Христової любові.
Бажаю, щоб цього вечора кожен із вас відчув себе віднайденою овечкою. Якщо маєте якусь біду, проблему, якщо ви розгублені – ідіть до Христа, який казав: «Прийдіть до Мене всі, втомлені і обтяжені, Я заспокою вас» (Мт. 11, 28).
У грудні я відвідував наших людей в Одесі,
