думаючи, що той помилився, бо нічого доброго з Назарета не могло бути. (За розумінням тогочасного Ізраїлю, Назарет не був тим місцем, звідки мав прийти Месія.) І тоді Пилип каже: «Прийди і подивися», – тобто переживи те саме, що я.
Відтак Христос приходить до Натанаїла і каже йому: «Це справжній ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Той здивувався: «Звідки ти мене знаєш? Я вперше тебе бачу». І почув слова, від яких стрепенувся: «Я бачив тебе, як ти був під смоківницею».
Ми не знаємо точно, який секрет відкрив цими словами Христос, але, за мовою пророків, бути під смоківницею – означає бути в тіні власного дому, де ніхто тебе не бачить, тільки Господь Бог; а сидіти під смоківницею – значить чекати на Божий поклик. Церковна традиція каже, що Натанаїл був одним із тих дітей, кого мали вбити у Вифлеємі за Христа. Мати сховала його під смоківницею, тому він лишився живий.
У ту мить Натанаїл розуміє, що перед ним не звичайна людина, не лише людська мрія, а сам Господь Бог. І тоді в юнака з усього серця виривається ісповідь віри: «Ти – Син Божий, Цар Ізраїлю». Христос йому каже: «Бачиш, ти стрепенувся, бо Я відкрив якусь твою таємницю, але пізнаєш ще таємниці Божі. Ти побачиш відкриті небеса, як ангели сходять на Сина Чоловічого». Відтак Ісус пригадує сон Якова, небесну драбину, яку той бачив.
Ця зустріч справді перевернула життя Натанаїла. Адже він став свідком не якихось особистих переживань брата. Він зустрів живого Бога. Сам пережив зустріч із тією Божою Особою, яку звіщав йому Пилип. І пізніше Натанаїл стане апостолом Вартоломеєм і разом з Пилипом голоситиме всьому світові про прихід на землю Месії. Вони ділитимуться з усіма людьми своєю знахідкою, щоб кожен із нас міг пережити подібну зустріч у власному житті, був віднайдений Богом під своєю смоківницею.
Цей день ми називаємо неділею Православ’я. Сьогодні ми тішимося православною, істинною вірою Католицької Церкви. У чому полягає ця істинність, повнота, прямота того способу славлення Бога, який ми маємо у нашій Церкві. Інакше кажучи, що таке церковна традиція, або церковне передання? Відповідь дає нам ця подія, історія цієї зустрічі. Адже церковна традиція полягає не в тому, щоб ділитися з кимось людським побожним досвідом, практикою чи звичаями. Мета церковної традиції – передавати з покоління в покоління можливість пережити таку саму зустріч із живим Христом, яку пережили апостоли. Це повнота віри, той скарб, який Церква має в собі, тішиться ним і хоче, щоб усі люди, наші сучасники, малі й великі, пережили цю зустріч. «Прийди і подивися» – тоді відчуєш, що живий Христос, тільки Він, є здійсненням усіх твоїх мрій і бажань. У Ньому прихована таємниця твоєї особи, твого життя, твого покликання. Лише після зустрічі з Господом ти зустрінешся із самим собою і дізнаєшся про те, хто ти такий, і про кожний Божий задум про себе.
Сьогодні Церква святкує особливий вияв цієї церковної традиції, віри, яким є свята ікона, – святкує перемогу над іконоборством. Ця перемога поклала край одній із найтяжчих і найбільш кривавих дискусій у Візантійській імперії, дуже гострого
