значення в цьому уривку мають слова про хрест. У першій частині гімну перед нами постає ікона земного шляху Ісуса Христа, який, ставши людиною, щодня прямував до смерті хресної. Хрест – це момент Його найбільшого приниження, крайнього впокорення й божественного низходження. Проте в другій частині величальної пісні зображено Христа, якого прославляє сам Отець. Саме від моменту хресної смерті починається восходження, прославлення й тріумфальне виявлення божественної слави Ісуса, яка водночас є славою Отця.
Кожен християнин, який, як учень Христа, іде за своїм Господом, у власному житті теж повинен відкрити дієвість Його пасхального таїнства. У небесну славу Воскресіння можна ввійти лише через одні двері – Його Чесний і Животворний хрест. Наше покликання – іти за Спасителем до кінця, можливо, аж до смерті хресної. Таїнственність Його Животворного хреста полягає в тому, що цей найнижчий ступінь упокорення, знеславлення й безчестя – це те місце, звідки Небесний Отець починає нас звеличувати, підносити й прославляти своєю божественною славою, перед якою приклонить коліно все, що на небі, на землі й під землею.
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо». Як по-особливому звучать ці слова для нас сьогодні! Для нас – Церкви-мучениці, що, як вірна спадкоємиця віри апостолів, співає їх у цьому Патріаршому соборі Воскресіння Господнього! Хіба це не промовистий знак Божий для всіх нас?
Наша Церква у двадцятому столітті пішла за своїм Спасителем до кінця – аж до повного її знищення на рідній землі й, здавалося б, смерті. Однак ця смерть сотень тисяч наших мирян, священників, ченців, черниць і єпископів була смертю хресною, а тому животворною! Наші батьки, діди й прадіди тим самим показали нам, своїм нащадкам, а через нас і вільній Україні силу й непереможність Чесного і Животворного хреста Господнього. У своєму знеславленні, приниженні та сходженні додолу наша Церква дійшла до моменту свого воскресіння, і відтоді Небесний Отець почав прославляти її своєю нетлінною славою, перед якою, побачивши силу свідчення цієї Церкви у Святому Дусі, приклониться всяке коліно й «усякий язик» визнає, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо». Для мене, молодого Отця й Глави Української Греко-Католицької Церкви, ці слова – підсумок її минулого, сенс сучасного та дороговказ у майбутнє.
Сьогодні ми, спадкоємці Володимирового Хрещення, відчуваємо єдність і безперервність нашої історії та традиції, переймаємо дорогоцінний спадок наших великих попередників: слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, патріархів Йосипа, Мирослава Івана та Любомира. Ці мужі рукою Блаженнішого Любомира благословляють нас і роблять цей скарб живим, промовистим і таким, що просвітлює сучасних українців. «Святість об’єднаного Божого люду» є й буде стратегією розвитку нашої Церкви. Вона живе та діє як єдине тіло в усьому світі, як Церква вселенського масштабу; вона є і буде душею українського народу, щоб освячувати людей та навчати їх любити ближнього, щоб зберегти
