Великого посту ми ще називаємо часом умертвлення, бо справді, позбуваючись злого зі свого життя, нам спершу видається, що ми начебто вмираємо, подібно до того хлопця, якого зцілив Христос. Проте саме тоді ми відкриваємо, даємо місце Святому Духові, якого приходить дарувати нам Христос, щоб зробити нас повноцінними людьми, створеними на образ і подобу Бога.
Хочу нам усім побажати, щоб під час Великого посту кожен із нас пережив зміну духу, щоб ми стали віруючими людьми, щоразу більше і глибше. Як ми чули в Євангелії, батько того хлопця молився до Христа словами: «Вірую, Господи, але поможи моєму невірству». Тому щоразу, коли відчуваємо, що своїми силами, знаннями і можливостями нічого не можемо, кажімо до Христа: «Вірую, Учителю, поможи моєму невірству», – і побачимо, що Божа сила змінить, преобразить наше життя, наповнить його новим змістом, новим духом і зробить можливим те, що по-людськи є неможливим. Нехай сьогодні кожен із нас відчує себе улюбленим сином і улюбленою донькою нашого Небесного Отця, а Дух Святий стане силою нашого християнського життя. Зростаючи у вірі, ми станемо сильнішими в Божому Слові.
Четверта неділя Великого посту
с. Северинівка (Київщина), 14 квітня 2013 року
Всечесний отче Тарасе!
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Хотів неочікувано сьогодні до вас приїхати, щоб у родинний спосіб з вами провести час, поспілкуватися і помолитися. Ваша громада, мабуть, наймолодша в нашій архиєпархії, проте через це вона не гірша від інших. Нині я прагну засвідчити, що ми, вся наша Церква, про вас пам’ятаємо, дбаємо і, чим тільки зможемо, завжди будемо вас підтримувати.
Ми часом не вповні усвідомлюємо, що людина є духовною істотою. Усе те, що з нами відбувається в нашому тілесному, матеріальному світі чи навіть у психологічному вимірі, є ніщо інше, як вияв духовної дійсності. Коли ми, наприклад, відчуваємо, що в нас з якоюсь людиною є глибока спорідненість, то кажемо, що ми з нею одного духу. Чи навіть коли читаємо якогось класика української літератури, який начебто говорить про те, що ми переживаємо, то кажемо: «У цьому авторові промовляє дух нашого народу». Тож спільний дух – це якась одна платформа людського життя.
Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про дуже цікаву зустріч. Ісус Христос, повний Духа Святого, приходить в одне місто. Його зустрічає хлопець, який у собі має такого духа, що певною мірою віддзеркалює все те, чим живуть люди в тому місті. Євангелист Марко каже, що він має німого духа, котрий, тільки-но вхопивши хлопця, кидає його об землю, і той скрегоче зубами і ціпеніє. Коли Ісус Христос подивився на цього юнака, то промовив: «О роде невірний, доки Я буду з вами?» Він це сказав, бо те, що відбувається з хлопцем, насправді стосується тих людей, до яких прийшов Ісус Христос.
Це так само, як у сім’ї: діти є обличчям своїх батьків. Те, чим живе подружжя, про що думають і розмовляють мама
