переживши протягом останнього року різні нестандартні ситуації. Але сила розп’ятого, померлого і воскреслого на третій день Христа є тією силою, яка, попри будь-яку людську логіку, дає розвиток і майбутнє нашій Церкві.
Нехай цей Христос, якого сьогодні бачимо розп’ятим і Животворний хрест якого цілуємо, прийде до нашого життя, дасть нам життєдайну силу і за молитвами Пречистої Діви Марії допоможе нам звершити мандрівку до тієї мети, що до неї Він нас кличе. «Бо хто хоче йти за Мною, – каже Христос, – нехай візьме на себе свій хрест і щодня слідує за Мною».
Четверта неділя Великого посту
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 25 березня 2012 року
Дорогі в Христі!
Сьогодні хочу насамперед привітати групу молоді та катехитів, учителів віри, Київської архиєпархії, які беруть участь у реколекціях у рамках підготовки до святкування свята Воскресіння Христового. Щиро дякую вам за присутність і бажаю вам глибокого духовного життя впродовж цього часу.
Останні кілька століть життя людства позначені відкриттям великих людських можливостей. Людина начебто почала щоразу більше вірити в себе – у те, що знає і що вміє. Це створило ілюзію всемогутності людської істоти. Хоча впродовж останніх десятиліть ми відчуваємо (особливо під час сучасної економічної кризи), що все ж таки не є всесильними, не все нам підвладне, не все ми можемо вирішити своєю силою і своїм знанням.
Наслідком такої ейфорії, віри в себе стало те, що людина начебто перетворилася на глуху й німу до того, що є вічним, невидимим, нематеріальним, – до того, що ми зазвичай називаємо духовним світом. Особа, яка переживає межу своїх людських можливостей, поневолі впадає в крайнощі, але насправді те, що вона шукає, – це повнота її існування в цьому духовному, вічному світі.
У цю неділю, четверту неділю Великого посту, Євангеліє представляє нам один із випадків переживання межі людської можливості. Ісус Христос, який щойно преобразився на Таворській горі, приходить до своїх людей, до своїх учнів, які Йому скаржаться: «Учителю, ми нічого не змогли зробити». «А що сталося?» – запитує Вчитель. Батько привів до Христових учнів свого єдиного сина, який мав специфічну недугу. Євангелист Марко каже, що хлопець був у владі глухого і німого духа, який часто кидав ним у вогонь і воду, щоб його погубити. Властиво, батько не знав, ким насправді є його син, як вільна особа, створена на образ і подобу Божу, бо злий дух відібрав у нього цю Божу подобу.
Глухий і німий дух був знаком нездатності людини чути Божий голос, тому що в Старому Завіті з Богом можна було спілкуватися лише через орган слуху. (Каже пророк: «Слухай, Ізраїлю».) Хто не чує, очевидно, не може говорити, не має у собі того слова, джерелом якого є сам Господь Бог.
Христові слова: «Роде невірний і грішний, скільки часу маю з вами перебувати?» – стосуються не так того батька, як всіх людей.
