та Арона, як потрібно благословляти людей, Господь Бог сказав промовити такі слова: «Нехай Господь благословить тебе і охороняє тебе! Нехай поверне своє обличчя до тебе і змилосердиться над тобою! Нехай засяє своїм обличчям над тобою і дасть тобі мир!" (Чис. 6, 24–26). Отже, тут два рази згадується про Боже обличчя.
Боже обличчя – це символ присутності Господа Бога серед своїх людей і серед свого народу, адже, наприклад, у старослов’янській мові слово «лице» може означати і «обличчя», і «особу». Коли Бог перебуває серед своїх людей, тоді вони почуваються впевненими, захищеними. Якщо Його обличчя сяє для людини, то її життя стає радісним, сповненим енергії. Пригадайте, як два дні тому небо захмарилося і довкола була темрява – ми всі сумували. А як сонце засяяло, то начебто почалося нове життя, відчувалися нові перспективи. Коли сяє Боже обличчя, тоді людина відчуває мир, себто повноту життя. Тому, коли душа людини прагне Бога, вона шукає Його обличчя. У псалмах читаємо, що паломники, котрі йшли до Єрусалима, аби в храмі стати перед Божим обличчям, кажуть: «Як лань прагне до водних потоків, так моя душа прагне до Тебе, Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого, – коли бо прийду й побачу обличчя Боже?» (Пс. 42, 2).
Але в Старому Завіті Боже обличчя завжди було невидимим. Господь Бог сказав до Мойсея: «Лиця ж Мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити Мене і жити» (Вих. 33, 20) – тому що цей прямий досвід вічного, безконечного Бога змінює людину, вона уподібнюється до Господнього обличчя, яке хоче споглядати. Якщо Бог стає невидимим, тоді людина, яка бачить це обличчя, покидає видимий світ і переживає щось подібне, як хтось, хто перебуває на межі життя і смерті.
«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас». Так ми співаємо щонеділі в другому недільному антифоні, шукаючи Божого обличчя, бо ми теж є Божим людом, який, подорожуючи, шукає Божого миру, спокою і благословення. І Бог Отець повернув до нас, людей, своє обличчя, раз і назавжди. Навіть більше – Він засяяв для нас своїм обличчям і благословив нас у своєму єдинородному Синові Ісусі Христі. Про Нього так і каже апостол Павло: Він є образ невидимого Бога, печать Його істоти, у якому спочиває вся повнота Божества (пор. Кол. 1, 15; Євр. 1, 3). У воплоченні Другої Божої Особи, Ісусі Христі, невидимий Отець став видимим у людському обличчі, – обличчі свого Сина. Коли засяяло обличчя Ісуса Христа – Боже обличчя – на Таворській горі, апостоли сказали: «Добре нам тут бути» (Мт. 17, 4). Вони відчули повноту того щастя, яке може пережити людина лише тоді, коли справді стане перед Божим обличчям. Апостол Павло каже, що вічне життя в небі, вічне щастя полягатиме в тому, що ми споглядатимемо Бога лицем в лице.
«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас». Ми можемо спитати, чи ця благодать, нагода споглядати обличчя воплоченого Бога Ісуса Христа і відчувати, що Він присутній серед нас, була привілеєм не багатьох, а тільки тих учнів, які були з Христом і бачили Його своїми очима, чули Його слова. Ні. Спаситель захотів, щоб здатність і можливість споглядати Боже обличчя і відчувати на собі Його сяйво
