кожного з нас.
Батько у цій притчі характеризується трьома рисами. Перша риса – він дивиться і бачить. Чоловік бачить своїх дітей, які ростуть коло нього, він знає їхні бажання, – «бачить» свого сина навіть тоді, коли той є далеко. Каже Євангеліє, що батько першим його побачив здалека, як той обірваний, з порожніми руками, з понурою головою вертався додому.
Що ж той батько бачить у своїх дітях? Він бачить споживацьке ставлення до себе, бо так стається, що синам (і старшому, і молодшому) в певний час тато вже став непотрібний, їм лише потрібне його майно. Часто і наше ставлення до Бога та інших людей стає споживацьким. Всевидяче Боже око, яке дивиться сьогодні на нас, мабуть, простежує те саме. Ми так звикли використовувати одне одного: діти – батьків, батьки – дітей, влада – своїх громадян, що часом інакше не вміємо ставитися до інших. І така споживацька позиція, коли особа для нас начебто знецінюється, важливим є лише її спадок, майно, те, що ми можемо від неї отримати, спричиняє взаємне віддалення. Тут ідеться не тільки про фізичний простір: можна жити разом в одному домі, а бути далеко одне від одного.
Друга риса батька – це його милосердя, яке найбільше виявляється під час його зустрічі із сином. Євангелист Лука розповідає, що коли батько побачив свого сина, він над ним змилосердився. Але це є не тільки якесь почуття. Тут Лука вживає грецьке слово «еспланхністе». Це означає, що все батькове нутро стрепенулося, кинулося до сина, бо для батька важливо не те, що він має, а його син, найдорожчий скарб і найбільше багатство.
А третя риса цього батька, яка проявляється наприкінці притчі, – це радість. Батько сумував не за втраченим майном, а за втраченим сином. І коли хлопець повертається – батько тішиться, наказує вчинити великий бенкет, бо його син був пропав і знайшовся, був мертвий і ожив.
У славному творі Достоєвського «Ідіот» описана цікава історія. Молода жінка тримає на руках новонароджене дитя, яке часто плаче. І в певний момент мама вперше побачила на обличчі своєї дитини усмішку. З радості жінка перехрестилася. Той, хто бачив це, спитав: що ти робиш? А мама відповіла: «Щоразу, коли грішник клякає перед Богом, Господь до нього усміхається». Наш Небесний Отець хоче нас усіх зробити учасниками своєї радості, – учасниками того, ким є Він, і тоді, будьмо певні, матимемо все те, що має Він.
Дорогі в Христі брати і сестри, кажуть, що ця притча про блудного сина навернула до Бога набагато більше грішників, ніж проповіді всіх священників разом узятих. Навіть тоді, коли грішник тікає від Бога і Церкви, покидає все: хрещення, від якого відмовляється, церковну спільноту, над якою сміється, до його свідомості постійно промовляє притча про блудного сина, що, наче внутрішній голос, кличе його назад до батька, назад додому.
Я хочу всім вам побажати, щоб над вами, особливо в покаянний час Великого посту, до якого ми готуємося, засяяла Божа усмішка, щоб ви віднайшли нашого Небесного Отця і справді по-синівськи до Нього відкрилися, щоб на своїй шиї відчули обійми того Бога, який у милосерді та всепрощенні рухається до нас. Його око не осуджує,
