з дівчатками з юрвідділу.
– І як?
– Контракт «чистий». Це не кидалово.
У цю мить Тимур зрозумів, якою буде його відповідь Штаєрману. Навіть якщо Аліна виверне йому на голову каструлю з його улюбленим грибним крем-супом, він скаже «так».
– Прекрасно.
– По голосу чую, що ти схиляєшся до ствердної відповіді.
– Ну, я ще не… але… так, в принципі, так.
– Діло твоє, та я маю кілька зауважень, – розважливо проказав Дмитро Віталійович.
– Умгу?
– Перше: той нашмарований дженджик уже двічі дзвонив і питав, чи ти не надумав їхати. Не здивуюсь, якщо він телефонуватиме посеред ночі… Це мені не подобається. Франт занадто кіпішує і шарпається. Немов миша у пастці.
Тимур змовчав. Він неуважно ковзав поглядом по машинах, що, наче великі блискучі жуки, ув’язнені в сірниковій коробці, штовхалися у пробці.
– Друге: в угоді є пункт про нерозголошення. Ти мусиш мовчати до скону про те, над чим працюватимеш, а також про все побачене чи почуте у лабораторії.
– Не думаю, що з цим будуть проблеми.
– А я думаю, ти помиляєшся, – відчеканив Пузатий. – Перечитай контракт. У випадку розголосу будь-якої виробничої, наукової чи організаційної таємниці тобі світить штраф від 2 до 10 мільйонів доларів.
– Ого…
– Круто, правда? Дозволь спитати, Тимуре: ти маєш два-тире-десять мільйонів баксів?
– Е… ні.
– Я так і думав. Я трохи більше за тебе кручуся в бізнесі, а тому мушу застерегти: неформально така нереальна сума штрафних санкцій дещо означає.
– Що?
– З тобою ніхто не судитиметься, хлопче. Якщо бовкнеш лишнього, тебе ліквідують.
Тимур сильно лупонув по гальмах. «Lacetti», вискнувши, клюнув носом і застиг. Ззаду каскадом донеслось обурене скигління цілої низки клаксонів.
– І третє: я просто не хочу, щоб ти їхав.
– Погане передчуття?
Директор презирливо форкнув:
– Я схожий на того, хто покладається на передчуття?
– Та ні…
– Хлопче, ти, звісно, першокласний спец, але – при всій повазі – ти не коштуєш двісті тисяч баксів. Якщо тобі пропонують такі гроші, і ці гроші не за роботу, яку ти можеш виконати, значить, ними покривають дещо інше. Раджу дізнатися, що саме, причому дізнатися до того, як тебе висадять у якійсь дірі серед чилійської пустелі. Подумай про це…
XI
– Кохана, я вдома! – гукнув Тимур з порога. Голос звучав, як у столітнього папуги.
Аліна, прикриваючись махровим рушником, визирнула з ванни. Засмагла спина та мокре волосся зблискували і парували.
– Так рано! – вона посміхнулась, підскочила і цьомкнула хлопця в губи. – Це мені причулось чи ти справді назвав мене коханою?
Тимур
