відпустку за власний рахунок?
– Ага.
– І що ти вирішив?
– Погодився.
– У-у, – похитала голівкою дівчина, – добре. Така гарна пропозиція?
«Бляха, як же їй розповісти?» – хлопець спромігся викласти все, крім головного.
– Так. Хоча є дві особливості, які ти мусиш знати, – Тимур потер пальцями очі, – які ти мусиш зрозуміти.
– Що саме? – дерев’яною лопаткою Аліна перемішувала м’ясо на сковорідці.
– По-перше, я досі не розумію, над чим доведеться працювати. Замовник якийсь дивний. При цьому вони обіцяють заплатити… двісті тисяч… доларів. Це у випадку вдалого завершення проекту.
– А якщо завершення оцінять як невдале?
– Тоді всього лиш сто шістдесят тисяч.
Аліна відірвалась від сковорідки і подивилась на Тимура. Вона була безтурботною, але аж ніяк не дурною. Бували моменти, коли Тимур поряд з нею сам почувався телепнем. Ось як зараз, наприклад.
– Тоді яка друга особливість, яку я мушу знати і зрозуміти? – сині очі слідкували за кожним м’язом Тимурового обличчя.
Язик у хлопця задерев’янів.
– Контракт розрахований на два місяці, але… компанія розташовується у Чилі… і тому… на роботу… я повинен поїхати туди.
Чорнявка стиснула губи. М’ясо потроху пересмажувалось, заповнюючи тісну кухню характерним гірким запахом.
– Це те Чилі, про яке я подумала? – крижаним голосом уточнила дівчина.
– Мабуть, так.
– Я правильно зрозуміла: ти вже прийняв пропозицію і їдеш у Південну Америку?
– Так.
Вона зробила паузу, а тоді перепитала наостанок:
– На два місяці?
Тимур прикусив губу:
– Угу. Вилітаю завтра зранку.
– Ти що, блядь, їбанувся? – Аліну наче підмінили. З її очей стріляли блискавки.
– Це лише два місяці…
– Які, на хуй, два місяці? У нас же весілля у вересні!!
Червоні плями поповзли тонкою шиєю на щічки дівчини.
– Я розумію… – спробував оборонятися Тимур.
– Що ти розумієш?! Як ти міг не порадитися зі мною?! – несподівано вона зблідла. – Ти кидаєш мене?
– О, почалося… Не кажи дурного! – махнув рукою Тимур. – Спочатку я не хотів їхати. Та подумай сама: це ж двісті тисяч баксів! Ми зможемо купити квартиру.
– Подумати? А чим думав ти?! Що я скажу батькам? Що я скажу всім, кого ми запросили? Вибачте, весілля відміняється, бо ти поїхав на заробітки до Чилі?!! – дівчина люто стиснула кулачки. – Я знала, що так буде! Я… я…
– Перестань. Перенесемо весілля на кінець жовтня.
– Я не вірю тобі! Ти… ти… Як ти можеш?!!
Тимур розвів руками:
– Ти знов за своє…
– Я не вірю! Не вірю тобі! У жовтні у тебе знов виявиться робота, контракт якийсь. Цього разу на півмільйона. І ти знову завієшся з вітром!!!
