мене немає вибору.
– Окей. Але навіть якщо я погоджусь, – зважуючи кожне слово, сказав Тимур, – ви мусите розуміти, що привести код до ладу буде складно.
– Чому? – спитав Штаєрман, а Тимур подумав, що гість не має аніякого стосунку до програмування.
– Ви сказали, що наші боти поводяться не зовсім так, як вам хотілося б.
– Правильно.
– Для того, щоб це визначити, ви мусили скомпілювати мій код і запустити його на виконання.
Оскар кивнув.
– Ви не могли скомпілювати код, не вставивши його у тіло основної програми, – розвивав думку хлопець. – Я писав лише розрізнені шматки, причому не DLL-бібліотеки[26], а окремі класи та процедури. Це значить, створений код потрібно було доопрацьовувати… ну, підганяти під основний ігровий модуль.
– Авжеж. З цим упорались наші програмісти. І в чому справа?
– Мені доведеться розбиратися в їхніх виправленнях, потім шпортатися у вашому коді і дивитися, як він співвідноситься з моїм. Справа в тому, що рішення вашої проблеми може й не існувати… не існувати взагалі.
Лице чилійця і далі лишалося інертним, проте пальці правої руки нервово теребили запонку на лівому рукаві.
– Рішення існує, – заявив Штаєрман. – Особисто я не маю сумнівів. Тому що на перших порах усе працювало дуже добре.
– А потім почало працювати погано? – саркастично хмикнув Тимур. Код програми – це не металева болванка, що може стертися чи спрацюватися. Він або функціонує, або ні.
– Я не сказав «погано». Я сказав «не так, як треба».
Останній вислів мав би насторожити програмера. Проте цифра у 160 000 USD просто висадила йому мізки. Витримавши паузу, хлопець проказав:
– Добре… Я подумаю, – у скронях гуло, наче його огріли сковорідкою.
– Відповідь потрібна до завтрашнього ранку, – ще раз засвідчив ультиматум Оскар.
«Їм таки справді припекло», – подумки відзначив Тимур.
– Ввечері я зателефоную до Дмитра Віталійовича і повідомлю своє рішення.
– Чудово. Я чекатиму, – холодно процідив чилієць.
Тимур підвівся.
– Ти точно цього хочеш? – Пузатий перейшов на українську. – Готовий скасувати весілля? Я б тобі яйця відрізав на місці нареченої.
– Я не знаю, – знизав плечима програміст. Тимур був збентежений. У голові клекотало, мов у казані. – Така сума… Треба все обмізкувати.
Виходячи з кабінету, хлопець востаннє зиркнув на директора. Пузатий зрозумів усе без слів і ствердно кивнув.
– Не переймайся, – чітко вимовив він, – я негайно віддам розпорядження. Дівчата з юридичного відділу передивляться контракт, і якщо там є хоч один пункт, через який вони можуть тебе дрюкнути або не заплатити бабки, я пошлю цього нахабу в дупу.
– Дякую.
– А тепер шуруй звідціля. І думай. Але ні, краще не думай, а порадься з майбутньою дружиною. Затямив, салабоне?
– Так,
DLL (
